Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Давай, Клоцше! Вперед! — крикнув Бургкерт.
Вони швидко наближалися до ліска. Несподівано перед ними бризнув земляний фонтан.
— Протитанкові гармати! — злякано крикнув Бургкерт. — Ні, танки!.. Танки… Вольцов! Три нуль-нуль!.. Бронебійними! — Потім водієві: — Клоцше, вліво! За кущі! Живо! Вольцов — два нуль-нуль! Орієнтир: високий бук зі зрізаним верховіттям! Лівіше метрів на тридцять! В кущах… зловив?
Машина заповзла в кущі і зупинилась. Гримнула гармата. По радіо чути голоси: «Праворуч на узліссі танки!» Машини забилися в кущі між грабами, молоденькими ялинками та чагарником. Мотори працювали на холостих обертах. Канонада танкових гармат посилювалась. Довгий, тонкий ствол гармати висовувався з кущів. Вольцов крикнув:
— Клоцше, мені гілка закриває приціл! Подай трохи вперед!
Танк рушив з місця і широкими грудьми розсунув кущі. Тепер і Гольт крізь приціл бачив широке поле до самого лісу. Гармата вела вогонь. Вольцов крикнув:
— Добре замаскувався!
Знову постріл. Голос Бургкерта:
— Влучив! Чудово! Відповзає, добав йому!
Постріл бортової гармати — і гільза з дзенькотом впала в мішок. Феттер ривком відчинив люк і викинув гарячі латунні гільзи на сніг. В машину хлинуло холодне повітря. Знову голос Бургкерта:
— Он ще один! Трохи лівіше, Вольцов. Один нуль-нуль! Пальни он у той червоний кущ!.. Так-так! Трохи вище!
Гуркіт гарматних пострілів до краю наповнив тісну стальну коробку. І раптом щось просвистіло, зрізало гілки граба, зломило молоді дубки, по сухих вітах пробіг огонь.
— Закривай люк! — загорлав Бургкерт. — Вольцов, нас побачили! Праворуч, три нуль-нуль! Он, поряд з кущем!.. Швидше! Він стріляє!
На цей раз щось сильно вдарило по танку.
— Влучення! Як там, все гаразд?
— Ліва гусениця! — озвався водій.
Заревів мотор. Танк рвонувся і знову зупинився.
— Все в порядку!
Раптом на узліссі спалахнула вогняна куля, розметала дерева й кущі, в повітря полетіли земля, хмиз.
— Наша стоп’ятдесятиміліметрівка! — полегшено зітхнув Бургкерт.
А ось уже й голос на середніх хвилях: «Ми їх накриємо! Атакуйте! Їх небагато!»
Гольт спробував встановити зв'язок з мотопіхотою. Вона відгукнулась, але дуже здалека, так що він ледве розібрав: «Залягли на місці прориву під сильним вогнем. Відбиваємо контратаки».
— Значить, росіяни вже закрили пролом! — вилаявся Бургкерт. — Хоч би нам раз так пощастило! Вперед, Клоцше!
В кущах залишився палаючий танк. З лісу все ще стріляли. Вони помчали рівниною, повернули праворуч, врешті вибрались на шосе, перетнули залізничну колію і покотили далі через ліс. Самохідна артилерія посувалася слідом за ними. З півгодини вони мчали по шосе, не зустрічаючи ворога. Бургкерт стояв у відкритому баштовому люці. Раптом він закричав: «Іллюшини!» — і пірнув у башту. Кришка зачинилася.
Над лісом пронеслися штурмовики, злетіли вгору, розвернулись і спікірували на шосе. Танки позаповзали в гущавину і зупинились. Почали вибухати бомби; літаки з бортових гармат палили по кущах, кружляючи над лісом.
— Ну, тепер ми застряли. Викликай взводи, Гольт!
Взводи відгукнулись.
— Викликай мотопіхоту!
Піхотинці теж відповіли. Але їх ледве було чути: «Відбиваємо танкові атаки з флангів!»
Бургкерт, тримаючи в руках тільки що відкупорену пляшку з горілкою, сказав:
— Танки? Значить, вони нас пропустили, а самі взялися за піхоту. — Він випив.
Гольт крикнув:
— Феттер, вилазь! Подивись, чи немає літаків!
Феттер невдовзі повернувся.
— Ні, не чути. Мабуть, полетіли!
Одинадцять танків виповзли на шосе і помчали вперед. Незабаром ліс скінчився. За ним простяглися поля. І тут знову налетіли штурмовики. На цей раз запалали три танки, тільки вісім машин досягли рятівного узлісся. Самохідна артилерія, що йшла за танками, застряла в гаю і зазнала втрат від нальотів штурмовиків. Запищали позивні. Радист командира викликав по радіотелеграфу головний танк. Гольт записував і думав: «Ні, цього я не підтверджуватиму!» Він передав папірець нагору Бургкертові. Командування бойової групи наказувало: «Танкам і самохідній артилерії повернути назад — на допомогу мотопіхоті!»
Бургкерт прочитав наказ. У навушниках почувся голос радиста самохідної артилерії: «Що за безглуздя — повернути назад! Та ми ж втратимо все, до останньої гармати!» Бургкерт: «Якщо мотопіхота не проб'ється, то й нам рухатись вперед немає рації». Вольцов: «А якщо ми повернемо на виручку піхоти, у нас закінчиться пальне, тоді атака взагалі втратить всякий сенс». Бургкерт: «Вся ця атака взагалі безглузда. Гольт! Ти відповів, що прийняв наказ? Ні? Ну й хитрий же! Виключай рацію, а по ультракоротких хвилях викличи самохідки! Нехай той хлопчисько думає, що нас підбило! Клоцше, вперед!»