Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Гольт увімкнув передавач.
Солдати, що оточили танк, посміхались.
— Що? Вогню злякались, аристократи? А нас женуть вперед голими! Надто ви жалієте себе, панове!
Бургкерт ще раз припав до пляшки і наказав:
— Розворот уліво, потім різко вправо і вперед!
Заревівши мотором, танк звернув з шосе, потім, похитуючись, ніби на хвилях, помчав уздовж узлісся. Важкий маневр удався, і танки розгорнутим строєм вже йшли по рівнині. На узлісся виповзла самохідна артилерія.
Вольцов крикнув: «Вернер! Нехай дві машини першого взводу вийдуть зліва вперед. Треба прикрити танки!»
Піхотинці-десантники, що позіскакували з танків, ледве встигаючи, групками бігли за машинами.
Гольт почув, як Бургкерт передав: «Клоцше, гляди мені! Щоб ми потім власну піхоту не подавили!»
Гольт не одводив очей від оптичного прицілу кулемета. Світ кінчався для нього чорною стіною диму, розмальованою червоними й білими блискавками. Гуркіт вибухів, заглушаючи шум моторів, проникав тепер навіть під навушники. «Закрити люки!» Ось і вогняна завіса, та це вже не завіса, навколо густий туман, клуби чорного диму, перед самим носом машини злетів угору величезний фонтан землі, і танк перехилився у вирву. Гольт нічого не чув: ні гуркоту вибухів, ні дзенькоту осколків об броню, ні виття снарядів, що пролітають мимо, — у вухах тільки оглушливе ревіння моторів і крик Бургкерта: «Клоцше, повний газ! Уперед! Трощи!»
Перевалюючись з боку на бік, танк переповзає з вирви у вирву. То праворуч, то ліворуч вибухають снаряди. Гольт припав до прицілу. Перший танк просунувся метрів на тридцять вперед, а десантники перебігають позад нього крізь сітку вибухів. Але ось їх відсікає суцільний шквал вогню…
— Клоцше, траншеї! Обережно!
Танк петляє серед траншей і окопів. Гольт уже нічого не хоче бачити: ні суцільних вибухів, ні постатей в окопах, що залягли під пекельним вогнем, ні груп десантників, що біжать за танками, — град осколків косить їхні лави, вони намагаються вчепитися в танки і волочаться по снігу та грязюці… Ні! Нічого він не хоче більше бачити! Та ось він чує голос Бургкерта:
— Пробились!
Попереду то піднімається, то опускається огорнута димом земля… Нарешті туман розривається, і перед ним — поле, величезне поле, лише на обрії обрамоване чагарником… Знову крик Бургкерта:
— Тепер остерігайтесь винищувачів танків!
Перед Гольтом постає вся програма боротьби з танками: як підкрастися в мертвий сектор, як пропустити танк через себе і як ззаду напасти на стального велетня. Та він уперше відчуває, як-то воно самому сидіти у цій стальній домовині, коли нерви напружені до краю, страх паралізує тебе, але почуття гострі, як у тварини, що причаїлась, охоплена смертельним страхом… Гольт стискує ручку кулемета, — все точнісінько так, як на танковому стенді в казармі,— в приціл він бачить траншеї, чужі каски, білі маскхалати позад бруствера; він чує крик Бургкерта і перший оглушливий постріл танкової гармати… Стріляє Вольцов! Над окопом здіймається фонтан вогню, снігу і землі; строчать баштові кулемети… Та ось окоп уже зник з поля зору, ніс машини різко опускається і знову лізе вгору, мотор реве на повних обертах… У навушниках голос Бургкерта: «Піхота вступила в рукопашний бій!..» І тут же Гольт чує несамовитий крик радиста правого танка: «Головний!.. На нас повзуть… Боже!.. А-а-а!.. Підбий його! Підбий його!»
Гольт кричить в ларингофон: «Вольцов, права машина! Допоможи ж їй!»
Але тут лунає наказ Бургкерта Вольцову: «Дев'ять нуль-нуль! Осколковий!»
Вольцов відповідає Гольтові: «У самих вистачає справ!» — і повертає башту вліво. Знову не своїм голосом кричить радист правої машини: «Горимо! Допоможі-і-іть», — волає він, охоплений смертельним жахом. А Вольцов спокійнісінько доповідає: «Знову траншея, пане фельдфебель, і стрілецькі окопи!» Танк різко зупиняється. Стріляє гармата. Голос водія: «Під гусеницею окоп!»
Мотор заревів, танк закрутився на місці мов дзига… Гольта охопив жах. Та ось окопи залишились позаду, і танк спускається в порослу голим чагарником низовину. Лівий поворот! Праворуч б'є артилерія. Маневр знову удався. Вся рота широким фронтом мчала на північ. Хвостові танки все ж таки накрила артилерія. В навушниках крик. Потім одразу тиша. Гольт витер обличчя, змокріле чи то від поту, чи то від сліз. Але де ж десантники?
Десанту більш не існувало. Танк повз, тримаючи курс на далекий лісок. Проламав кригу замерзлого струмка, незграбно вибрався на протилежний берег і став прокладати собі шлях через чагарник. По радіо надходили сигнали від взводів. Втрачено чотири танки. Головна машина самохідної артилерії передала: «Пробилися з втратами. Ідемо за вами». Мотопіхота, але вже слабіше: «Подавляємо кулеметні гнізда і вогнища опору».