Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— От і все… тільки заради цього я й воював, хотів мати своє господарство…
— Нализався! П'яний як чіп! — сказав Вольцов.
— Ось хто піймався на гачок щодо «землі на Сході»! — сказав Феттер. — Йому тепер і здається, що його обдурили!
Здоровенний обер-фельдфебель, важко навалившись на стіл, хропів з відкритим ротом. «Цей уже ніколи більше не буде ні ходити за плугом, ні сіяти, ні жати, — думав Гольт. — Він здатний тепер тільки напитись і лізти напролом. Хіба це життя? Пропаща він людина. І всі ми так закінчимо: п'яні, пропащі, обдурені».
Смертельно стомлений, він думав: «Хоч би вже скоріше все оце скінчилось!»
Гольт так і заснув на стільці. Прокинувся він аж надвечір. Смеркало. Столики довкола спорожніли. За прилавком ніхто вже не споліскував склянок. Всі давно порозходились. Прокинулись і Вольцов з обер-фельдфебелем. Бургкерт послав Феттера в місто.
— Подивись, де там запропастилася машина!
Вони попоїли.
— Тут удавнину стояв гарнізон гусарів, — розповідав Вольцов. — Неподалік, у Войзельвіці, барон Варкоч приймав старого Фріца…
— Ти що, з глузду з'їхав? — розсердився Бургкерт. — Мабуть, зайвого випив?
Гольт уминав сардини.
— Та-а-ак, — сказав Вольцов, закурюючи, — пора б уже нашим взятись за голову! Я ще хочу одержати офіцерські погони!
— Панове! Машину подано! — відрапортував Феттер, з'явившись у дверях.
Гольт заліз під брезент і притулився біля заднього борту. Але заснути він не міг.
10
— Питаєш, де ми? На правому березі Одеру, — відповів Вольцов. — Недавно ж переїжджали через річку.
— Виходить, ми знову на другому боці? — здивувався Феттер.
Вдалині гриміла канонада. Ліс нагадував воєнний табір. Бронетранспортери, мотопіхота, тягачі, артилерія, грузовики, самохідні лафети і самохідні гармати, цілий склад бочок з бензином, бараки, намети просто на снігу — і всюди солдати. Бургкерт поговорив з якимось старшим лейтенантом і пішов уперед. Гольт рушив слідом за ним.
Через ліс проходила залізнична колія. На багатовісних платформах стояли важкі танки. Гольт звернув увагу на незвичайно довгі і тонкі стволи гармат.
— «Пантери»! — захоплено вигукнув Феттер.
Заревіли мотори. Танки, розкидаючи підкладені колоди, з гуркотом скотилися з платформ і під'їхали на заправку.
Феттер потирав руки.
— З такими танками повинні ж ми перемогти?
Тим часом всі вісімнадцять танків зникли в кущах на узліссі. Танкістів скликали і розподілили по машинах, Бургкерт несподівано став поважною персоною.
— Танки я беру на себе. Старший лейтенант, оцей хлопчисько, нехай залишається тут. Прогулянка для нього занадто ризикована.
— Ми з вами, — сказав Вольцов. — Ні, ні, пане обер-фельдфебель, неодмінно з вами. Я за навідника, Гольт — радист, а Феттер — заряджаючий. Запевняю, це буде екіпаж, на який ви можете покластись.
Бургкерт глянув на Гольта.
— Вмієш працювати з двома апаратами?
Гольт кивнув головою.
— Новобранці! — звернувся Бургкерт до них. Рука, в якій він тримав сигарету, тремтіла. — Глядіть мені, якщо хто в штани накладе! Я пересяду на другу машину, а вас так і залишу у лай-ні. Це мені як раз плюнуть!
Гольт знову кивнув головою. Ні про що не думаючи, він дивився, як на галявину виїхало кілька шасі танків III з зчетвереними двадцятиміліметровими зенітними установками. Потім пішов за Вольцовом до головного танка. Поповнити боєзапас! Це нагадало йому службу на зенітній батареї. Він виймав патрони з плетених ящиків, у яких підносили їх, і передавав нагору Феттерові. Старший лейтенант разом з Бургкертом обходив мережу бойових машин.
— Розпустились, негідники! Курять! Через них весь ліс полетить к чорту!
Гольт підняв снаряд, руки в нього тряслись від напруження.
— Ану жвавіш!
— Підганяйло проклятий! — вилаявся хтось у відповідь.
— Морального духу ніякого! — лайнувся Вольцов.
Гольт сів на порожній ящик перепочити.
— Готово! — Феттер вибрався з башти і стрибнув на землю.
Ледве переставляючи по снігу ноги, до них підійшов давно не голений солдатик, в зубах недокурок, руки в кишенях довгої шинелі, з-під якої виглядали незграбні валянки.
— Головний? — Солдат був брудний ї обдертий. — Клоц-ше [42] не на Ельбі, — представився він. — Водій. — Через нижній люк він поліз на водійське місце.
42
Клоцше — містечко на Ельбі.