Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Уперше в житті у Лісбет Саландер також з’явився бюст, який, — коли вона подивилася на себе в дзеркальні двері — змусив її затамувати подих. Бюст був таким самим фальшивим, як і особа Моніки Шоулс. Вона купила його в Копенгагені, у крамниці, де отоварюються трансвестити.
Тепер вона була готова до війни.
На початку десятої Лісбет пройшла два квартали до славного своїми традиціями готелю «Циммерталь», де у неї був замовлений номер на ім’я Моніки Шоулс. Вона дала належні сто крон чайових хлопчикові, що доставив нагору нову сумку, всередину якої Лісбет упхала свою стару спортивну. Номер був невеликим і коштував усього двадцять дві тисячі крон на добу. Лісбет зняла його на одну ніч. Залишившись сама, вона озирнулася. З вікна відкривався чудовий вид на Цюрихське озеро, який її анітрохи не зацікавив. Зате своє віддзеркалення вона роздивлялася аж п’ять хвилин. З рами на неї дивилася абсолютно чужа людина. Білявка Моніка Шоулс, персона з великим бюстом і зачіскою типу «паж», одномоментно мала на обличчі більше косметики, ніж Лісбет Саландер використовувала за місяць. Вона мала… зовсім інший вигляд.
О пів на десяту вона нарешті поснідала в барі готелю двома філіжанками кави та бейглом з варенням. Сніданок коштував їй двісті десять крон.
«Чи вони тут усі божевільні?» — подумала вона.
Близько десятої години Моніка Шоулс поставила філіжанку, відкрила свій мобільний телефон і набрала номер модемного з’єднання на Гаваях. Через три гудки пролунав сигнал: модем підключився. Моніка Шоулс відповіла — набрала код із шести цифр і відправила повідомлення, що містило вказівку запустити програму, яку Лісбет Саландер написала спеціально з цією метою.
В Гонолулу, на анонімній домашній сторінці сервера, формально приписаного до університету, запустилася проста програма. Її єдина функція полягала в тому, щоб надіслати вказівку для запуску іншої програми, на іншому сервері, який у цьому випадку був звичайним комерційним сайтом, що пропонував Інтернет-послуги в Голландії. Завданням цієї третьої програми, у свою чергу, було знайти жорсткий диск, що дзеркально відбував диск Ханса Еріка Веннерстрьома, і взяти на себе керування вже четвертою програмою, що інформувала про рух коштів на його майже трьох тисячах банківських рахунків у всьому світі.
Цікавим для Лісбет був тільки один рахунок. Лісбет Саландер помітила, що Веннерстрьом переглядав його кілька разів на тиждень. Якби він увімкнув комп’ютер і увійшов саме в цей файл, усе було б гаразд. Програма повідомляла про дрібні зміни, яких можна було очікувати, виходячи з того, як звичайно змінювався рахунок протягом попередніх шести місяців. Якби Веннерстрьом протягом найближчих сорока восьми годин підключився і розпорядився про виплату або переміщення грошей з рахунку, програма послужливо відповіла б, що все виконано. Насправді ж зміна відбулася б тільки на відображеному жорсткому диску в Голландії.
Моніка Шоулс вимкнула мобільний телефон тієї миті, коли почула чотири короткі сигнали, що підтверджували запуск програми.
Вона покинула «Циммерталь» і прогулялася через вулицю до банку «Хаузер Генерал», де на 10.00 у неї був запис на прийом до директора Ваґнера. На місце Лісбет прибула за три хвилини до призначеного часу і використала їх для позування перед камерою спостереження, що зняла її, коли вона проходила у відділення з офісами для негласних особистих консультацій.
— Мені потрібна допомога з кількома трансакціями, — сказала Моніка Шоулс бездоганною оксфордською англійською.
Відкриваючи портфель, вона впустила ручку з логотипом готелю «Циммерталь», і директор Ваґнер люб’язно її підняв. Подарувавши йому грайливу усмішку, вона написала в блокноті, що лежав перед нею на столі, номер рахунка.
Директор Ваґнер окинув її поглядом і вирішив, що перед ним — балувана донька якого-небудь боса.
— Йдеться про декілька рахунків у банку «Кроненфельд» на Кайманових островах. Автоматичний трансферт за повторюваними кліринговими кодами.
— Фройлен Шоулс, у вас, зрозуміло, є всі клірингові коди? — спитав він.
— Aber naturlich,[66] — відповіла вона з сильним акцентом, продемонструвавши при цьому, що німецькою оволоділа не більше ніж на шкільному рівні.
Вона почала називати шістнадцятизначні цифрові коди, не заглядаючи в жоден папірець. Директор Ваґнер зрозумів, що в першій половині дня його чекає важка робота, але заради чотирьох відсотків від трансакцій він був ладен відмовитися від ланчу.
66
Певна річ (нім.).