Господиня
- Автор: Майер Стефани Морган
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-617-538-050-5
- Переводчик: У. Григораш
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Господиня». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської О. Риди, У. Григораш
— Що ж, приємно повернути собі голову, — сказала вона чітким і гучним голосом. — Дякую.
Розділ 53
Приречені
Носительку шукачки звали Лейсі; лагідне, ніжне, жіночне ім’я — Лейсі. Як і мініатюрність тіла, воно зовсім не пасувало хазяйці, на мою думку. Це те саме, що назвати пітбуля Пухнастиком.
Лейсі здіймала багато галасу, як і шукачка, і постійно скаржилася.
— Вибачте, що я не стуляю рота, — торохкотіла вона, не лишаючи нам вибору — тільки вислуховувати її.— Я стільки років волала, а мене ніхто не чув. Стільки всього назбиралося — проситься назовні!
Як нам пощастило (в лапках)! Я була майже рада з того, що скоро звідси заберуся.
Одразу ж з’ясувалося, що моя відраза до цього обличчя нікуди не поділася, хоча свідомість шукачки начебто змінилася. Та видно, змінилася вона не настільки.
— Ось чому ти нам не подобаєшся, — оголосила Лейсі в перший же вечір, досі говорячи в теперішньому часі й у множині.— Коли вона усвідомила, що ти чуєш Мелані так само виразно, як вона мене, вона злякалася. Подумала, що ти про все здогадаєшся. Я — її найбільша, найсокровенніша таємниця, — Лейсі хрипло засміялася. — Їй не вдалося заткнути мені рота. Саме тому вона стала шукачкою — сподівалася, що це їй підкаже, як упоратися з носіями, які чинять опір. А тоді вона попросила прикріпити її до тебе, щоб вона могла бачити, як тобі вдається боротися. Вона ревнувала — як це було жалюгідно! Хотіла бути сильною, як ти. Ми розгубилися, коли нам здалося, що Мелані перемогла. Я в це не вірила, гадаю, насправді перемогла ти. То чому ти тут? Чому допомагаєш бунтівникам?
Я неохоче пояснила, що ми з Мелані подружилися. Лейсі це не сподобалося.
— Але чому? — домагалася вона.
— Мелані — чудова людина.
— Але як вона могла полюбити тебе?
«З тієї самої причини».
— Вона каже, що з тієї ж причини.
Лейсі пирхнула.
— Добре ти промила їй мізки!
«Ого, ця краля ще гірша за попередню».
«Ага, — погодилась я. — Тепер зрозуміло, чому шукачка так поводилася. Уяви тільки — тягати повсякчас у голові таку штучку».
Лейсі мала претензії не тільки до мене.
— Не могли ви кращого місця підшукати? В печерах так брудно! Може, неподалік є будинок?.. Що? По двоє в одній кімнаті? Розподіл обов’язків? Нічого не розумію. Ви маєте на увазі, що мені доведеться працювати? Ні, мені здається, це ви не розумієте…
Наступного дня Джеб улаштував їй звичну екскурсію, крізь зуби пояснюючи, як ми тут живемо. Проходячи повз кухню, де ми з Іяном і Джеймі саме обідали, він виразно подивився на мене, немов запитуючи: «Чому ти не дозволила Аарону пристрелити її, коли ще була можливість?»
Назирці за Лейсі ходив цілий натовп: кожен хотів побачити на власні очі диво. Здавалося, нікого не хвилює її… важкий характер — їй усі раділи. Всюди і завжди. І знову я заревнувала. Дурниці, звісно, — вона людина, втілення надії. Тут її домівка. Мене не буде, а вона зостанеться.
«Пощастило тобі», — саркастично прошепотіла Мелані.
Балакати з Іяном і Джеймі про те, що сталося, виявилося куди простіше, ніж я очікувала.
Жоден із них, із різних причин, не здогадувався і навіть не запідозрив, що мені доведеться зникнути.
З Джеймі все було зрозуміло. Більш ніж будь-хто інший він сприймав нас із Мелані як єдине ціле. Своїм юним відкритим розумом він легко осягнув існування двох особистостей в одному тілі як факт. Для нього ми були різними людьми, він відчував присутність Мел так само, як і я. Він не сумував за нею, бо знав, що вона завжди поруч, тому й не бачив необхідності в моєму зникненні.
Не розумію, чому цього не міг осягнути Іян. Можливо, його вразили ті зміни, які тепер очікують на людство? Якщо раніше виживанці тремтіли на саму думку проте, що їх упіймають, то тепер стало зрозуміло, що фінальну крапку ставити зарано. З’явився спосіб повернутися. Те, що я врятувала шукачку, здавалося Іянові цілком природним — це відповідало його уявленню про мене. Можливо, він не помилявся.
А може, в нього просто забракло часу все обміркувати й побачити очевидне — його відволікли. Відволікай й розізлили.
— Слід було давним-давно його придушити, — буркотів Іян, пакуючи речі для останньої вилазки… Я намагалася про це не думати. — Ні, краще б мати втопила його одразу ж по народженні!