Господиня

— Що вирішили Джеб, Аарон і Брандт? — запитала я.

Док підвів погляд і зустрівся зі мною очима.

— Вони… пристають на твої умови.

Я кивнула. Мені досі не вірилося.

— Я не покажу, як це робити, поки на переконаюсь остаточно…

— Справедливо.

Джаред розгублено дивився на нас.

— Що ти сказала йому? — запитав Док обережно.

— Що я збираюся врятувати шукачку.

Я обернулася до Джареда, старанно уникаючи його погляду.

— Док пообіцяв: за умови, що я покажу йому, як робити операцію, вилучені душі безпечно полетять на іншу планету, де на них чекає нове життя. Більше жодних убивств.

Джаред задумливо кивнув. Його погляд знову ковзнув на Дока.

— Я також пристаю на ці умови й обіцяю, що простежу за тим, аби їх виконали. Я припускав, що ти захочеш відіслати душі на іншу планету.

— Ви зробите це так само безперешкодно, як сьогодні було з контейнерами. Просто доведеться не забирати контейнери, а підкласти на купу.

— Добре.

— Ти вже… продумала розклад? — запитав Док. Він силкувався, щоб голос звучав байдуже, але в його тоні майнула нетерплячість. Він просто хотів отримати нарешті відповіді, а зовсім не поспішав мене вбити. Принаймні я намагалася переконати в цьому себе.

— Мені треба відігнати джип, — мовив Джаред. — Зачекаєте на мене? Я також хочу подивитися.

— Звісно, — погодився Док.

— Я швидко, — пообіцяв Джаред і зник у тунелі, який вів до отвору.

Не сумніваюся — час летітиме швидко.

Ми з Доком мовчали, поки стихли кроки Джареда.

— Ти поговорила з ним про… Мелані? — запитав Док.

Я похитала головою.

— Я думаю, він сам про все здогадується. Мабуть, він уже збагнув мій план.

— Але ще не до кінця. Він не дозволить…

— А його ніхто й не питатиме, — втрутилась я. — Пан або пропав, Доку.

Док зітхнув. За хвилину він потягнувся й зиркнув на головний вихід.

— Побалакаю з Джебом, усе владнаю.

Він потягнувся до пляшечки. Хлороформ. Упевнена, що в душ є кращий препарат. Поки я ще тут, треба буде роздобути його для Дока.

— Кому вже відомо?

— Тільки Джебові, Аарону та Брандтові. Всі вони хочуть бути присутні під час операції.

Це зовсім не здивувало мене: Брандт та Аарон досі мені не довіряють.

— Більше нікому не кажіть. Не сьогодні.

Док кивнув і зник у темному тунелі.

Я сіла біля стіни подалі від розстеленого ліжка — скоро прийде моя черга лягти на нього. Намагаючись думати про щось інше, я раптом усвідомила, що давненько не розмовляла з Мелані… Коли вона востаннє озивалася? Як я укладала угоду з Доком? Я запізніло здивувалася: сьогодні вночі, коли ми з Джаредом спали біля джипа, вона ніяк не відреагувала.

«Мел?»

Мовчання.

Все було не так, як минулого разу, тож приводу для паніки не було. Я чітко відчувала її в себе в голові, але вона мене… ігнорувала? Що вона робить?