Останній пророк
- Автор: Мосендз Леонід
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0778-1
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Останній пророк». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
— То ж добре, асаїне! Не хочеш навіть говорити! Смерти грішника не бажає Адонай — тобі байдужа смерть дитини. Ти посквернитися боїшся дихом уст нещасного, але забуваєш, що сказав Єдиний: милість давайте, а не жертву!..
Неочікуване сталося. Як був у русі, так раптом спинився есей. Уступився з дороги, наче звільняючи Єгохананові шлях, і подивився на нього своїм довгим ласкавим поглядом. Єгохананові стало ніяково за свої вигуки і тверді слова, бо глибина й ласкавість цих очей не заслуговували їх. Указуючи рукою поперед себе, асаїн промовив таким самим ласкавим голосом, трохи лише важкуватим, як у людей, що довго мовчать:
— Показуй шлях, юначе!
Єгоханан забіг наперед і ще встиг побачити, як здаля наближався Закхей. Але не хотів чекати. Ще в стані піднесення прудко обернувся й повів асаїна до Закхеєвого дому. За собою ледь чув тихі кроки босих есеєвих ніг.
Короткий словник
[Статті словника віднесено віднесено в якості коментаря до відповідних місць у тексті. — Прим. верстальника.]
Подав доктор Юрій Герич
Іван Дзюба
Вічна злободенність євангельського сюжету
(Дуже й дуже суб'єктивний коментар до роману)
Ім'я Леоніда Мосендза, одного з найяскравіших письменників української еміграції, повернулося в материнську Україну доволі парадоксальним чином. Майже не маємо перевидань його творів, але, дякувати Богові, спадщина його, хоч і зовсім невідома нашому читачеві, стала вже — завдяки теперішній доступності діаспорних джерел для фахівців — предметом пильної уваги науковців, зокрема молодих. Тож наше «мосендзознавство» кількісно і, думаю, якісно не поступається нині тому, що було зроблено в дослідженні його творчості на Заході.
В Україні чи не вперше прізвище Леоніда Мосендза під літературним твором з'явилося напередодні Незалежності: 1990 року київське видавництво дитячої літератури «Веселка» опублікувало його оповідання «Євшан-зілля» в антології «Дерево пам'яті: Книга українського історичного оповідання». Потім почали з'являтися окремі публікації і в інших виданнях. Року 2001-го в упорядкованій Василем Яременком хрестоматії «Українське слово» (книга друга) опубліковано біографічну довідку про Леоніда Мосендза, кілька його поезій, а також «Лист» і «Євшан-зілля». У книзі четвертій тієї ж хрестоматії надруковано кілька «дияболічних парабол» Порфирія Горотака (спільний псевдонім Юрія Клена, Леоніда Мосендза, Мирона Левицького), одна з яких присвячена самому Мосендзу (певно, з асоціацією до його «Птаха високого лету» й «Вічного корабля») і чудово (автосаркастично?) його характеризує:
Минув із десяток літ, і у видавництві Валерія Куфльовського виходить повість Леоніда Мосендза про його дитинство «Засів» (Городок, 2011). Повість не така поетична, як, скажімо, аналогічні за тематикою й матеріалом «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха. Вона радше аналітична за рахунок непрямих (або й прямих) авторових коментарів до дитячих візій, а потім розважань підлітка; зрештою бачимо, як непросто формувалися переконання героя оповіді — фактично всупереч родинному вихованню, але під впливом українського оточення та сторонніх добровільних вихователів — любителів історичних легенд. У післямові Анатолія Подолинного «Леонід Мосендз на Поділлі» наголошено той чуттєвий і духовний набуток, з яким романтичний юнак виходив у широкий і жорстокий світ.
Здається, це поки що й увесь Мосендз українського друку. Досі не дійшли до нашого читача поеми «Волинський рік» і «Канітферштан», лірична драма «Вічний корабель», низка оповідань про добу Визвольних змагань, які особливо доречно було б запропонувати нинішньому читачеві, який знає про них радше в обсязі та якості газетної фразеології, а не людських переживань їхніх учасників. І досі не був виданий головний твір Леоніда Мосендза — роман «Останній пророк». Тепер нарешті маємо його. І можна буде сподіватися видання Мосендзового вибраного — поезії, прози, публіцистики, перекладів, листування: все це не лише промовисті свідчення доби, а й здобутки української думки й українського слова.