Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

Трохи осторонь готували вогнища, над якими мали повиснути туші свиней, овець та баранів, на гігантському столі купка жінок натирала травами вже обідрані туші. Обабіч розставляли довгі столи з лавками, з міста все ще підносили кошики з хлібом, таці з тістечками та барильця пива.

Що-що, а розважатися місцеві вміли.

Він поділив загін на менші групки: все ще шукав чогось незвичайного. Дивних запахів, неприродного мерехтіння повітря, місць, де людину охоплював раптовий холод чи де без причини було спекотно. Розпитував горців, чи, випадково, хтось із них не помітив чогось дивного. Відповіддю зазвичай були зведені брови та фрази в стилі: «Окрім кіз, які падають з неба — аж нічого, пане офіцере». І погляди — щось середнє поміж роздратуванням і зверхністю.

Лейтенант уже починав почуватися ідіотом.

Він саме йшов базаром, двійко вартівників, які його супроводжували, трохи відстали — і тоді дещо незвичайне впало просто йому на голову.

Щось репнуло в повітрі, й чимала вівця приземлилася на найближчій ятці. Глиняні глечики, жбани, тарілки — усе це не мало ані шансу. Тварина певний час крутилась в коло, скидаючи на землю рештки товару, а тоді вправно зіскочила й рушила в якихось своїх овечих справах, які, напевне, не могли чекати.

Офіцер застиг із напіввитягнутим мечем. Уже збирався вказати на чотириногу і сказати щось на кшталт: «Швидко арештувати цю вівцю», коли до нього дійшла вся абсурдність ситуації. І тоді почувся наступний тріск. І наступний. І наступний.

Цього разу хаос набрав вигляду овець, що падали з неба. Кеннет пірнув під найближчу ятку, його люди — також. На базарі вибухнула паніка, натовп, що крутився навколо яток, кинувся навтьоки, хоча дехто виявляв гідну подиву ясність розуму. Лейтенант кутом ока помітив, як один із втікачів блискавично потягнувся до залишеної без нагляду ятки й вихопив звідти кілька дзеркалець. Перш ніж Кеннет встиг утрутитися, якась ошаліла від страху вівця приземлилася чоловікові на голову. Той захитався, схопив тваринку й закинувши її на плечі, помчав, як із пращі, гублячи вкрадені за мить до того люстерка. Кеннет не знав, чи сміятися йому, чи дивуватися рефлексам.