Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

* * *

Його зв’язали, вставили кляп, накинули на голову знайдений у кутку лантух і причаїлися в клуні. Знадвору було небезпечно. Звідусіль спадали тваринки, цього разу кози та вівці водночас, великі та малі, плямисті та однобарвні. На очах у Кеннета мале стадо — баран, білосніжна вівця та пара ягнят, — приземлилося на дах корчми, спритно зістрибнуло й рушило кудись, збараніло розглядаючись. Якщо можна було це так назвати.

Було гірше, ніж в попередні рази. Тварини падали малими групками, по двоє, троє, п’ятеро, і зовсім не виглядало на те, що феномен якось скінчиться. Кисла слина залишала в роті Кеннета неприємний присмак, а повітря все ще вливалося в легені наче розтоплена смола.

Він озирнувся і ще раз придивився до знаків, намальованих на підлозі. Були… абсолютно безсенсовні. Він уже бачив наповнені Силою шаманські піктограми агерів, які тремтіли від прикутих до них духів, він тримав у руках предмети, вкриті напівзатертими рунами, від погляду на які в нього терпла шкіра на потилиці. Був свідком, як виникали символи, сповнені різними аспектами і знав одне: ці кільканадцять малюнків, зібрані в нерівне коло, напевне не мали нічого спільного з магією. Були… порожні. Три ледь схожі на себе вівці, один малюнок, що нагадував барана, чотири, найімовірніше, зображували кіз, хоча реальна коза смертельно образилася б на таке своє зображення. Решта також не мали сенсу: якесь дерево, здається, гірська вершина, щось, що могло бути струмком чи кількома черв’яками. Три птахи, що летіли поруч — а може, це була хвиля, — око, слід вовчої або собачої лапи і… тут йому довелося задуматися… чи не примітивний малюнок певного елементу жіночої анатомії, за малювання якого хлопці часто отримують по голові.