Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

Так діти, які граються в магів, могли б намалювати «чародійське коло». Ну і свічки — червоні. Він зітхнув. Малюнки мали стільки ж Сили, що і знаки, які людина може інколи насікати на снігу. Або й того менше.

Але ж Малий Камінь — аспектоване Джерело, а це означало, що Силу тут формують розумом. Він глянув на в’язня. Принаймні добре, що той мав пунктик на тваринах, а не, наприклад, на рибах. Тисячі фунтів оселедця, що валяться з неба, могли б виявитися надто великою проблемою для місцевих.

Він усміхнувся останній думці. Прокляття, абсурдність ситуації діставала і його: останні години він вже думав про те, як на милість богів, писатиме рапорт про ці події. Тварини, що падають з неба, місцевий чародій, якого подолала дивна болячка, мешканці, що споглядають у небо — чи то з надією на те, що багатство так і буде прибувати, чи з побоюванням. А ще рота, яка носиться всліпу околицями, та цей невідомо хто, який грається в мага. Бракувало тільки корчмаря, що грає на волинці, та малої дівчинки, яка стріляє з арбалета. Якщо після такого рапорту командир не відішле його на річне патрулювання всіма північними кордонами, то можна буде вважати, що йому пощастить.

І в цей момент він побачив Лидію-кер-Зеаве, яка марширувала площею до клуні. Ішла, немов тварини, що спадають з неба, були лише невеличкою прикрістю. Зате її вираз обличчя…

Прокляття, йому пощастить, якщо він проживе наступні п’ять хвилин.

Капітанська вдова увірвалася до клуні і встала навпроти лейтенанта.

— Я щойно була в Ени Венкод, — заявила вона спокійно з такою посмішкою на губах, що Кеннет подякував долі за кольчугу й шолом, які він надягнув зранку, — і довідалася, що ніякі солдати не залишали в неї сьогодні мою дитину. В мене немає підстав не довіряти їй, пане лейтенанте.