Джерело

Рорк іще не бачив храму Стоддарда після перебудови. Одного листопадового вечора він пішов подивитися на нього. Він не знав, що саме допомогло подолати страх побачити його: біль чи тріумф.

Було пізно, і в парку навколо притулку Стоддарда не було нікого. У будинку світилося лише єдине вікно на горішньому поверсі біля заднього входу. Рорк довго стояв і дивився на будівлю.

Двері під грецьким портиком відчинилися і в одвірку виникла постать худорлявого чоловіка. Він поквапився вниз сходами і зупинився.

— Вітаю, містере Рорк, — тихо мовив Еллсворт Тухі.

Рорк байдуже на нього подивився.

— Вітаю, — відповів він.

— Будь ласка, не тікайте, — у голосі Тухі не було насмішки, сама щирість.

— Я й не збирався.

— Я знав напевне, що одного дня ви прийдете сюди, і хотів бути на місці, коли це станеться. Я вигадував різні приводи, щоб якнайбільше часу перебувати тут, — у його голосі не було зловтіхи, він лунав тьмяно і просто.

— І?

— Ви не повинні уникати розмови зі мною. Знаєте, я розумію ваші роботи. А що я роблю, це вже інша річ.

— Ви можете робити все, що вам заманеться.

— Я розумію ваші роботи краще, ніж будь-хто на землі — хіба що за винятком Домінік Франкон. А можливо, навіть краще за неї. Це немало, адже так, містере Рорк? Навколо вас небагато людей, здатних це сказати. Це створює міцніший зв'язок між нами, ніж якби я був вашим відданим сліпим прихильником.

— Я знав, що ви розумієте.

— Отож ви не заперечуватимете поговорити зі мною.