Беладонна. Любовний роман 20-х років

Анатоль розгорнув подертого зошита вихідних паперів, нехотя прочитав дещо й закрив. Сквером пройшла дівчина. Цікаво, куди вона йде? Цікаво, що за обов’язок у цієї дівчини? Отже, кожна людина має якийсь куточок, якесь пристановище, якийсь свій шматок хліба. Людина щось вигадує, міркує, видобуває, винаходить — аби жити. Це ж цікаво. Біжить собі дівчина сквером, а насправді вона не біжить, а пливе в бурхливому океані й хапається всім своїм єством за соломинку, що зветься життям. Дівчина швидко, енергійно йде. Її синя перкалева спідничка ходором ходить біля ніг, а зелена блузка злегка рухається в плечах, на грудях, на попереку.

Під пахвою в дівчини біленький вузлик, і вона його часто поправляє. Іноді вона рукою закидає русяве волосся, що лізе в сірі очі. Дівчина внесла з собою в скверик жвавість, бадьорість, і сумно, самотньо стало, як вона пішла собі. Анатоль встає і йде слідом за дівчиною. Він буде йти за нею, куди вона, туди й він. Хоч і край міста, хоч і за місто. Він іде, дивиться їй у потилицю, в спину, і вона кілька разів поверталась, але дивилась мимо нього кудись у далечінь, наче їй і треба було туди дивитись. Анатоль розігнався йти за дівчиною на край світу, та не пройшов він і одного кварталу, як дівчина зникла в дверях під вивіскою «Хімічна пральня».

От цікаво, подумав Анатоль. А що як узяти та познайомитись із нею? Це ж буде оригінальне знайомство. Просто ради розваги. Записавши собі в блокнота адресу, Анатоль пішов. Перед нього йшла легенька білоголова дівчина з торбинкою в руці. Дівчина часто озиралась навколо, і Анатоль запримітив її трохи зажурений жіночий погляд, дитячі губи, голубі очі, лице яйцем, і лише голова міняла форму цього лиця — вона була трохи приплюснута. За три-чотири квартали дівчина зайшла до їдальні Церобкоопу. Анатоль зайшов і собі, але дівчина не помітила його. В їдальні не було нікого. Стільці були складені один на одному догори ніжками, підлога чисто свіжо вимита, столи без скатерок, повітря якесь трохи вогке, пропахле стравою. Дівчина пішла прямо до кухні і згодом вийшла без торбинки, в біленькому фартушку. Зобачивши Анатоля, вона сказала, що ще рано, і чомусь усміхнулась. Анатоль, зворушений усмішкою дівчини, вийшов з їдальні і на вулиці навіть зачепив плечем одну дівчину.