Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Ну, коли до міста? — І усмішка зникла. Толька ліниво переступив з ноги на ногу, обіперся грудьми на тин і сказав:
— Сам не знаю. Ще не послав листа. Набридло…
Оляна ближче стала до Тольки, так, що аж дихала йому в лице.
— Писатимеш, Толю? — Оляна трохи засоромилася.
— Та що там писати… Щодня буду вдома… Наче Куряж так далеко від Харкова. Хіба ж тепер у Харкові найти кімнату?
Оляна зраділа. Якось захоплено замислилась, забігала очима і аж узялась пальцем за підборіддя.
— Значить, щодня будеш у Куряжі?
— Так, а хіба що?
Оляна безнадійно похнюпила голову, насупила брови й тихо сказала:
— Та нічого… так спитала.
— Только! — гукнула мати. — Ти думаєш до батька йти?
— Думаю.
— Ой, мені ж треба йти… Корови хтозна-де… Сьогодні будеш на вулиці, Толю? — сказала Оляна.
— Хтозна. Не знаю…
— Будь! — гукнула Оляна, вхопила порожні відра, що блиснули на сонці, забряжчала ними й побігла вулицею, важка, як повна діжка.
Толька звалив на себе лантух картоплі, а перед себе кошика з обпатраними курми, й пішов до рундучка, де торгує батько.
Батько зачовгав за стійкою своїми грубезними чобітьми, що їх не скидає літо й зиму. Взяв у Тольки лантуха й кошика та спитав, що робить мати. Потім потер руки. До рундучка підійшла жінка.
— Мені, Карпе Григоровичу, курочку… та тільки жирненьку.
Лице в Карпа заграло червоними переливами, й очі заблищали, наче в них замигали відблиски свічок.
— Хіба ж у мене є кури нежирні? Що це ви… в мене золото, а не товар, а для вас справді виберу найкращу курочку. Ну ось о…
Жінка перекинула курку разів десять і лишила її, забігала очима по купі курей, що лежали рядочком, і облюбувала собі курку сама… Карпо скинув зеленого з пружиною картуза, погладив шершавими руками чорне навпіл із сивим волосся, підрізане під макітерку, а потім потер руки об засмальцьованого фартуха і, полічивши гроші, що дала жінка, сказав:
— За вами ще дві копійки… ви вчора недодали… пам'ятаєте?
— Пам'ятаю. Будь ласка.
— Вони, ці дві копійки, для вас ніщо, — вставив Карпо, — а для нас, знаєте, гроші. Копійка до копійки, та з цього й живемо. А налоги та…
Жінка вклала курку в кошичок і, не дослухавши Карпа, пішла.
— Я вам не потрібний? — спитав Толька.
— Ні, йди додому та поможеш матері в хазяйстві. Бо вона ж там розривається.
Толька заклав руки в кишені й пішов до станції. Тут він вийняв із не запечатаного ще конверта листа й перед тим, як послати, десятий раз прочитав його.
«Люба сестро Галю! Ти сама знаєш, як я нудьгую в цьому Курятнику (Куряжі). Потім залежність од батьків. Мені так хочеться пожити вільно. Галю, проси Явтуха, хай підшукає мені хоч яку-небудь посаду. Хоч яку-небудь, чуєш, Галю? Я буду працювати і відчуватиму себе паном діла. Я міг би про це сказати тобі сам, та якось ніяково. Хай папірець червоніє. Може, ще нічого й не вийде. А як щось вийде, то напиши. Твій брат Анатоль».
Парубок заклеїв конверта й кинув у скриньку.
І згадалася йому Оляна.
Галя лежить на чорній канапі, одкинула важке стегно і, спершись повною, гарячою щокою на руку, втретє читала Толиного листа. Явтух сидів на підлозі й грався з дочкою.
— Оцей кубик отак, Меланю… Ведмедик хай сидить, о сюди його.
— Ні, осюди, хай тут сидить. Хай Мишка отак сидить.
— Ну, хай там сидить…
— Мишка білий?
— Ні, Меланю, Мишка жовтий.
— Жовтий. А він спить… дивися. — Меланя поклала ведмедика на солом’яного стільця й серйозно посварилася батькові пальчиком.
— Цить… а то ти його розбудиш, і він буде плакать… Цить!
— Я ж мовчу, Меланю.
— Слухай, — обізвалась до Явтуха Галя. Позіхнувши, повернулась на канапі, й канапа рипнула.
— Ну, кажи вже, Галю, я хочу слухати.
— Так, отже, слухай. Все ж таки Анатоля треба десь устромити. Ти ж розумієш, людина має середню освіту, людина вчилася, вчилася і кисне в тому Куряжі… Такий талановитий хлопець. А як він на роялі грає, треба б тобі почути…
— Ну що ж ти зробиш, Галочко, — Явтух розвів руками. — Я б радніший… але ж посади не роздаються де попало… Ну, де ж його… Не придумаю.
Галя бере книжку, що лежала в неї в пелені, і жбурляє нею на підлогу.
— О, мама кидає… сьо ти кидаєсь, мама? — кричить радісно Меланя. Потім зробила серйозне личко й посварилась пальчиком.