Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
— Уявляю…
— Отож! За усіх обставин, що склалися, ми можемо їх знищити зсередини. Обезкровити… І тоді совєти не встоять… Нам залишається лише все підштовхнути, Алексе!
— Я би втішився, коли б так сталося, — промовив Швед. — У мене до них немає жодних сентиментів. Жодних! Проте прекрасний совєцький народ вважає Червону армію чимось хорошим на противагу поганому НКВС, хоч це два мацака одного й того самого монстра. На захист улюблених героїв громадянської війни можуть піднятися усі ті, хто у 20-х роках вітали їх як визволителів від «петлюрівських банд». Пам’ятаєте? Де гарантія, що цей план спрацює?
— Гарантії немає, — зітхнув Ріхард, — ніякої. Але ми можемо спробувати. Знайдіть надійний спосіб передати ці папери до совєцької резидентури… Цього прошу не тільки я, Алексе.
— Чорт! Ріхарде… Це дуже груба самодіяльність… — похитав головою Марко.
* * *
Селфрідж не приховував свого здивування, коли по обіді без попередження у його кабінеті з’явився Швед. Такі візити були передбачені хіба у випадку нагальної потреби. Та коли Марко поділився подробицями вранішньої зустрічі з Ярим, Селфрідж попросив показати йому документи з чорного конверта.
Довго сидів, вчитуючись, порівнював під лупою підписи на різних аркушах із тими зразками, які мав у власному розпорядженні.
Нарешті зняв окуляри і потер стомлені очі.
— Саме так, — безапеляційно промовив він, — це самодіяльність, Алексе. Дуже груба і самовпевнена самодіяльність. Тому ваші українські друзі і не наполягають відверто. Під’їжджають до вас отак елегантно, знаючи, що людина з патріотичними переконаннями, як-от ви, обдумавши усе, однаково зробить так, як того вимагає її сумління. Скажу прямо: ні Корнуелл, ні Сінклер за таке по голівці вас не погладять… І мене як вашого куратора теж. Але я, старий собака, ще не втратив нюху. Зрештою, якщо поглянути з іншого боку, не усе так вже й погано, Алексе… Ви — відомий у Британії журналіст, часто буваєте у закордонних поїздках, зокрема й Німеччину відвідуєте… у вас можуть бути власні джерела. Тож Дейч може сприйняти цю інформацію як належну, хоч, фігурально кажучи, ви і підставитеся одразу… Чекісти називають таких людей провокаторами і не пробачають. Та щось мені видається, ваш друг правий. Для Сталіна ці папери будуть як манна небесна. Він за них вам ще ордена вручить… навіть якщо вони були спеціально сфабриковані у Гестапо. Тож ось вам мої думки. Подавати папери потрібно у тому сирому вигляді, у якому вони є. Так виникатиме менше запитань. А Дейч, без сумніву, вивчить усе, доповість у Центр, а потім документи потраплять до рук Сталіну…
— І Сталін дасть їм хід, — проказав Швед.
— Думаю, все може скластися набагато цікавіше, — похитав головою Селфрідж. — У Сталіна вистачить глузду вичавити з тих паперів якнайбільше. Словом, думайте, мій хлопчику, думайте! — Селфрідж легенько поплескав Марка по плечу. — Тільки не довго. Діяти треба дуже швидко. Поки всі зорі сходяться, як належить…
Швед глибоко вдихнув. Чорний шкіряний конверт, наче скринька Пандори, лежав перед ним поряд із непочатим горням кави.
— Гаразд. Я зроблю це, — проказав він. — Зроблю, містере Селфрідж. Найпростіше, як ви кажете, було 6 нічого особливого не вигадувати. Просто принести цей конверт і покласти перед Дейчем на стіл. Пояснити, що конверт підкинули у номер кілька місяців тому, коли я перебував у Парижі чи Берліні. Однак, щоб вже було напевне, у мене є час і натхнення трохи попрацювати над цим матеріалом і надати йому більш досконалого вигляду.
Лонжюмо, Франція
Затягнутий туманом Лонжюмо наче набрався настрою у Лондона. Такий самий похмурий і холодний, хоч у круглих клумбах уздовж тротуару все ще височіли замерзлі молочні пуп’янки троянд та квітли мініатюрні хризантеми дивного кольору какао.
Марко нахилився, зірвав одну з них, розтер пелюстки між пальцями. Аромат був терпким і міцним, з гірчинкою і нагадував запах спецій з далеких екзотичних країн. То був аромат із дитинства. Отакі квіти восени розквітали у садку біля хати у Кам’янці. Мама називала їх хризантемами, а бабця Гелена по-народному — дубком. Мабуть, тому, що їхні листочки нагадували дубове листя.
Мама зрізала гострими ножицями кілька квітучих гілочок того дубка, давала йому малому в руки: «Маркусю, потримай, поки я наберу у горщика води». Марко занурював обличчя у той пахучий букет і глибоко вдихав його аромат, а потім відчував його під носом ще кілька днів — таким міцним він був…
Батько не любив запах хризантем, і ввечері, заходячи до вітальні, пхекав: «Ганю, знову ти тих смердючих квіток до хати нанесла!»