Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
— Усе дуже просто, — проказав Марко. — Розумієш, Яне, трагедія бездержавних націй, як от моєї, полягає у тому, що світ завжди дивиться на них очима їхніх колонізаторів. Тобі як британцю добре відомий цей термін — колонізатори. Тому попри усю відому тобі правду ти продовжуєш споглядати усе, що відбувається, очима наших колонізаторів — совєцьких пропагандистів та агентів впливу, котрі, до слова, дуже непогано прилаштувались у нас під носом, у Лондоні… і продовжують годувати європейців червоною брехнею. А ще, Яне, — Марко огледівся, чи не увійшла раптом до кімнати Елізабет, — уся ця ікорно-горілчана дипломатія, на яку совєти ловлять розімлілих іноземних чиновників, тепла комсомолка у ліжку готельних апартаментів… Навіть ти, здавалось би, розсудливий молодий британець, не відмовишся від такого… Що вже казати про старих пердунів, які за криваві кремлівські гроші готові рідну матір продати… Як-от мерзотник Дюранті…
— Ну… — майже ображено протягнув Флемінг, — не всі ж такі незворушні, як ти… До того ж теплої комсомолки у ліжку я так і не мав.
— Усе ще попереду, — єлейно усміхнувся Марко. — Поїдеш наступного разу до Москви без мене — тобі її неодмінно запропонують!
— І все таки, Алексе, що ти замислив стосовно Тухачевсього? — знову поцікавився Флемінг. — Нутром чую, ти щось маєш на нього!
— Нічого, — похитав головою Марко, — абсолютно нічого… Поки що…
За місяць до того…
Ріхарда Ярого Марко помітив одразу, як тільки увійшов.
«Карпат» — пригадав Швед. «Карпат» було його псевдо. Той сидів собі на незручному барному стільці, попивав каву з вершками, обережно притримуючи делікатне кавове горнятко довгими зграбними пальцями.
У всій його постаті відчувався спокій та впевненість.
Швед знав Ріко ще з варшавських часів. Пам’ятав його саме таким: веснянкуватий, кучерявий, завжди добре одягнутий, окуляри в круглій роговій оправі — міг зійти і за прибалтійця, і за поляка, і за англійця…
Вічний сумний погляд, як у побитого собаки, — жінкам такі подобаються, і Ріко завжди уміло тим користувався.
От і зараз він завзято фліртував із дівчиною за барною стійкою…
Дружина Ріхарда, Рейзель, була еврейкою. І цей факт завжди для Ярого був одним із найвагоміших аргументів, як тільки заходила мова про оті жидівські погроми часів УНР. Власне, багато хто зі старшин та вояків армії УНР одружувалися з єврейками. То було цілком звичайним явищем.
У 1922 році Рейзель прийняла християнство та ім’я Ольга, тож у Варшаві Марко знав її уже як Ольгу Яру.
Окрім уміння завойовувати жіночу прихильність, Ріко мав ще один дивовижний талант: він на усьому вмів заробити гроші. І на друзях, і на ворогах. Умів тримати довіру найвищих українських провідників і з кожної справи мав свій зиск, повертаючи діло так, аби найперше для нього воно оберталося матеріальними вигодами.
Марко про те чув і не раз, але ніколи над тим особливо не замислювався. Кожен із них в еміграції намагався якось облаштуватися. Особливо ті, в кого були сім’я, діти. Кожному це вдавалося по-своєму… Хтось, можливо, і Шведа вважав пристосуванцем, не знаючи усієї його життєвої історії і того, як він опинився аж у Лондоні.
Однак Ріхард Ярий, зв’язковий Коновальця між ОУН та Абвером, був не та фігура, яку 6 відправили до Лондона на зустріч зі Шведом, і це Марка дивувало найбільше.
Він підійшов ближче, присів поряд із Ріко.
У такі миті добре було б дістати цигарку, пустити диму, заховатися за ним, як за завісою, та Шведові було ніяково палити у молочному барі. Зрештою, до молочного бару «Чорне і біле» на розі Вайтфріарс та Фліт-стріт лондонці зазвичай приходили родинами і тут не палили. Приходили сюди частенько й Марко з Елізабет та Маргаритою. Марго подобалися казкові декорації інтер’єру: механічна ряба корова, котру вона незмінно кликала Минею, пухкі молочні хмаринки з вати над головою, молоко із шовку, що безкінечно лилося зі здоровенного глечика, та десерти і тістечка у вітрині, від яких навіть дорослому неможливо було відірвати погляд та відмовити собі у задоволенні посмакувати.
Ріко усе продовжував точити ляси з офіціанткою. Здавалося, кінця-краю тому не буде. Нарешті, вловивши сердитий погляд бармена, дівчина поспішила відійти, поцікавившись у нового відвідувача, чи той чогось бажає.
— Кави з вершками і шоколадом, — промовив Марко, і Ріко обернувся на звук його голосу.
— Алексе, звідки ви тут узялися? — нарешті промовив він із лукавою посмішкою. — Коли я підійшов, за стійкою нікого не було. Ви матеріалізувалися, немов гоголівський чорт, із повітря. Але я упізнав вас одразу!