Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6552-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька». Краткое содержание книги:
16 липня 1941 р. шеф поліції безпеки та СД обергрупенфюрер СС та генерал поліції Рейнгард Гайдріх повідомляв: у 1939 р. «розстріляно велику кількість українців, 1500 українців і 500 поляків вивезено на Схід. При мордуванні росіяни й євреї діяли надзвичайно жахливо…Жінкам відрізали груди, чоловікам – статеві органи. Крім того, євреї прибивали цвяхами дітей до стін і мордували. Розстріли проводили пострілами в потилицю. Часто застосовували також при мордуванні ручні гранати. В Добромилі жінок та чоловіків помордували ударами по тілу молотами для оглушування худоби під ніж. У дуже багатьох випадках в'язнів торту вали шляхом розтрощування кісток і т. ін. на ковадлі. У Самборі в'язням при торту ванні та мордуванні для уникнення крику зав'язували рот. Євреї, відповідно до своїх посад, поряд з господарським плануванням займали також службові посади та складали більшовицьку міліцію, брали постійну участь у цих жахіттях».
Карта таборів знищення Головного управління виправно-трудових таборів, трудових поселень та місць ув'язнення НКВС СРСР.
У 1929–1953 рр. через них «пройшло» майже 29 млн осіб, 800 тис. з них було розстріляно (1934–1953 рр.)
За 1941 рік результати осягнуто такі:
– «зі Львова – за надійними повідомленнями – зникли близько 20 000 українців, 80 % яких належали до інтелігенції»;
– у соляній шахті в околицях Добромиля на глибині 80 м – «повно трупів, округлюючи до кількох сотень», у Самборі 26 та 27 червня більшовиками розстріляно більше 500 осіб (все населення тоді – 26 000, у т. ч. 12 000 поляків, 10 000 євреїв, 4000 українців.[49]
Тих, кого не замордували відразу, прирікали на смерть поступову – в закладах ГУЛАГу.
Але це – зовсім інша історія.
Розділ III
Практика українського націоналістичного руху
ОУН: люди
З-поміж інших запитань, які виникають під час вивчення історії українського націоналістичного руху, є, зокрема, такі: а хто мав утілювати в життя плани зі створення Української Самостійної Соборної Держави? Гадаю, не помилюся, якщо висловлю припущення – втілювати в життя плани ОУН мали би в першу чергу самі оунівці.
Якщо це так, то спробуймо зрозуміти, скільки їх було або могло бути станом на 1939-й, 1940-й та першу половину 1941 року?
Версії прихильників Бандери
Скажу відразу: самі керівники Організації якщо і цікавилися чисельністю своїх членів та симпатиків, то не надто активно. У спадок нам залишили відомості вельми приблизні. Наприклад, Василь Кук, на той час активний прихильник Бандери, керівник організаційної референтури Революційного проводу ОУН (тобто тієї її служби, яка кадрами займалася безпосередньо), залишив таку інформацію: час після окупації Німеччиною Польщі, «на українських землях, що увійшли до складу Губернаторства, незабаром була створена доволі чисельна ОУН, яка стала базою для діяльності ОУН в Україні».[50]
Тепер подумаймо вголос: створення клітин «бандерівської» ОУН на території окупованої Польщі могло розпочатися найраніше в останні місяці 1939 р. – після завершення бойових дій та її окупації німцями. Про розбудову підпільної партійної мережі на території Польщі, окупованої СРСР, і мови бути не могло. Цей край відразу був «накритий» органами НКВС, там було встановлено жорсткий терористичний режим. Репресіям, катуванням, розстрілам, ув'язненням, депортаціям були піддані всі без винятку прошарки населення, насамперед інтелігенція, священики, працівники правоохоронних органів, фінансисти, адвокати, активісти та симпатики антикомуністичних партій, серед яких першими були також і українські націоналісти.
Більше того, так воно й було насправді.
Розгорнуту відповідь на поставлене запитання дістаємо з документа «Звіт Крайового проводу ОУН до Степана Бандери» (без дати). З нього дізнаємося: всього на «Західних Українських Землях» (за термінологією ОУН) було 200 адміністративних районів, у них членів ОУН – 2000 в Луцькій області, 3000 – у Рівненській, 5000 – у Львівській, 6000 – у Тернопільській, до 1000 – в Станіславській, до 500 – у Чернівецькій, до 1000 – в Дрогобицькій, Львів-місто – до 1200. Отже, маємо в підсумку 20 000 партійців у 3300 станицях ОУН.[51] Автор документа – крайовий провідник ЗУЗ Іван Климів (Леґенда). Підкреслюю: йдеться саме про Західні Українські Землі, територію сучасної Західної України, щільно обсажену НКВС, СД та гестапо, територію, на якій не вщухали масові репресії проти місцевого населення, насамперед проти активістів політичних партій, громадських організацій і т. д.
49
Докл. див.: ОУН у 1941 році. Документи. Частина 1. – С. 327.
50
Кук В. Степан Бандера – Провідник // Життя і діяльність Степана Бандери: документи і матеріали (1920–1930 pp.). – Львів, 2006. – С. 99.
51
Відповідь на запитання знаходимо: Акт 30 червня 1941 р. як символ українського самостійництва // Відновлення Української Держави в 1941 р. Нові документи і матеріали. – Київ, 2001. – С. 182.