Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька

Окупації Речі Посполитої в долі руського (українського) народу

Поділи ті (всього їх було три – в 1772-му, 1793-му та в 1795 р.) підвели риску під майже 500-річним періодом розвитку нашого народу в системі європейських духовних, інтелектуальних, правових, економічних, соціальних та побутових практик.

Беру на себе сміливість та відповідальність ствердити: XIX століття стало для більшості окупованих століттям утрачених можливостей. Майже півторасторічна окупація більшості території сучасної України Російською імперією – це перманентні та в цілому безуспішні спроби ліквідації тогочасного «руського» народу, який сьогодні ми називаємо «українцями», перетворення його на безсловесну тварину, позбавлену власної ідентичності, яка формувалася і сформувалася впродовж попередніх століть.

Завершилася ця окупація тільки тим, чим могла завершитися. В умовах Першої світової війни українське населення сучасної Центральної та Східної України зі зброєю в руках виступило як проти імперського режиму, так і проти всіх інших, хто намагався утвердити свою владу над цією територією.

Відтоді протягом всього XX ст., протягом майже ста років сільські та міські люмпени та їхні нащадки намагаються побудувати на цих теренах державу химерної «соціальної справедливості». Задля цього впень винищили елітні групи, ліквідували інститути приватної власності, незалежного суду, поняття про право та закон, замінивши їх на антилюдську за своєю природою «соціалістичну законність».

За це століття квітучі колись землі перетворили на територію, малопридатну для життя. Зруйнували дороги, отруїли ріки, занедбали села, закинули побудовані неймовірними зусиллями заводи, вирубали ліси, засмітили тисячі гектарів родючих колись земель, перетворивши їх на звалища смертельних радіоактивних, хімічних, побутових відходів.