Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону
- Автор: Грицак Павел Евгеньевич
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Cicero
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону». Краткое содержание книги:
Пізніше авторові вдалося передістатися до Мюнхена та зустрітися зі своєю родиною. На жаль, «з багатьох причин, не довелося докінчити спогадами той цікавий проміжок його молодого життя», — спогади уриваються в Перемишлі, з весни 1946 року…
Спогади Павла Грицака складаються з двох частин: перша — вишкіл і формування Дивізії, битва під Бродами в липні 1944 року; друга розповідає про півтора роки у совєтському полоні, несподіваний вихід з нього та повернення на рідні землі.
До уваги читачів: події відтворені у спогадах «на горячо»: останній розділ книги датовано серпнем 1947 року, тобто невдовзі після того, як щасливо завершилася одісея автора.
Своєчасною синтезою всіх тих розбіжностей був погляд, що дивізія повинна перейти в підпілля лиш тоді, коли большевикам удасться окупувати Галичину. Сам Фрайтаґ у своїх «Листах до добровольців», інспірованих Палієвим, що мали бути лучником між командою і загалом стрілецтва, до цієї справи, очевидно, не займав становища. Проблему вирішив не хто інший, як сам Гімлер. У згадуваній промові, з нагоди інспекції дивізії, він ґарантував висилку дивізії до Галичини. Від тоді теж ущухли сплетні про місце «айнзацу», хоч не обійшлося без здогадів про його форми.
У другій половині червня 1944 р. появився тайний наказ про час виїзду й докладне означення місця вжиття дивізії. Це мала б бути Долинщина, де наша дивізія мала замінити одну німецьку гірську дивізію. Ця ж дивізія мала відступити нашій, як інструкторів, 2 офіцерів і 10 підстаршин, спосіб розподілу їх між наші піші частини був поданий рівночасно в цьому ж наказі. Чи цей наказ був лише маскуванням дійсних намірів, чи, дійсно, його лиш в останній хвилі змінено, важко рішити. Думаю, що це друге.
Декілька днів пізніше вже почали виїздити перші частини дивізії на фронт. Надійшла довгоочікувана хвилина, хоч не всі з нас, а радше, мало хто, з вірою гляділи в будуче. Нарешті, по довгому, рішуче задовгому, очікуванні, ми мали стати проти ворога. Та яка велика різниця була між весною 1943 і літом 1944 рр.! Віра в німецьку військову потугу, захитана Сталінградом, щезла остаточно. Десант альянтів на Заході ставив ясно перед очі всю скомплікованість нашого положення. Вже тоді створилися підстави під такий розвій ситуації, який наступив весною 1945: українська дивізія між совєтським молотом і альянтським ковадлом. Дивізія, хоч ніби і добре вишколена, добре озброєна, йшла на фронт без внутрішньої спаяности, без твердого, національно настроєного проводу, без свідомости, за що має боротися. Бо хоч полк. Бізанц кричав на вічах у Нойгамері: «Йдіть, бийтеся й не питайте, за що, як не питали ми в 1918 році», було очевидним, що з таким гаслом можна було звертатися до українців хиба ще в 1941 р.
Дивізія несла на фронт безмір доброї волі допомогти нещасній вужчій батьківщині, що застигла в смертельній небезпеці. Та не несла реальних можливостей до цього, бо що ж значила одна-єдина дивізія, що була перейнята волею боронити галицький край, проти цілого большевицького фронту, що був рішений цей край окупувати. Це є факт, що, в духовій площині, проти большевиків стояли в Галичині лиш УПА і наша дивізія. Тому не дивно, що в останній відозві до добровольців, сот. Паліїв, що дотепер поборював взагалі УПА, як концепцію збройної боротьби, таки заявив: «Коли ми стоятимемо на фронті, УПА буде хоронити наші боки й тил».
Справді, коли ми їхали через Галичину, привітання населення було хоча щире і спонтанне, однак не мало характеру ентузіязму, а лише співчуття. Дивізія і край розумілися добре.
І їхали ми не в Долинщину, а під Броди.
Біла Гора
На 1 липня 1944 р. дивізія, в силі около 14 000 люда харчового стану, в цілості опинилася на фронті. Були це наступні частини:
1. Штаб 14 Галицької СС ґренадирської дивізії,
2. 29 Полк Піхоти (2 курені),
3. 30 Полк Піхоти (2, курені),
4. 31 Полк Піхоти (2 курені),
5. 14 Курінь Фюзилєрів,
6. 14 Полк Артилерії,
7. 14 Дивізіон Зенітної Артилерії,
8. 14 Сотня Протипанцерної Артилерії,
9. 14 Дивізіон Зв'язку,
10. 14 Курінь Саперів,
11. 14 Санітарний Дивізіон,
12. 14 Господарський Курінь,
13. 14 Запасний Курінь («Фельдерзацбатальйон»),
14. Дивізійний Загін Постачання.
Полки піхоти двобатальйонного складу, з сотнею піхотної й сотнею протипанцерної артилерії; арт. полк. з батеріями легких і тяжких полевих гавбиць. Наш дивізіон зенітної артилерії з батеріями — легкою (12 гармат, 2 цм.), середньою (8 гармат, 3,7 цм.), і важкою (4 гармати, 8,8 цм.); 14 сотня протипанцерної артилерії, що у противенстві до інших сотень тієї ж артилерії, які були приділені до піших полків, стояла до окремої диспозиції штабу дивізії. Дивізіон зв'язку з радіовою і телефонічною сотнями. Полевий запасний курінь в склад дивізії не входив і стояв увесь час у Краснім.