"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
Капітан Завірюха слухав це пояснення тільки з чемності, бо думки його повернулися до “Вести”, до справ, які чекали на нього.
2
У житті навіть сильної людини бувають такі хвилини, коли їй немилий світ, а все, що досі доводилося робити, здається, не має ніякого сенсу. Капітан Завірюха не був у цьому відношенні винятком. І в нього інколи бували такі хвилини. Цього разу такий настрій викликав букет тюльпанів, які секретарка поставила в його кабінеті. Квіти, мов прозорі келихи з барвистого воску, ясніли на письмовому столі, який звичайно розцвітав лише червоними та синіми печатками на службових паперах. І капітана огорнув меланхолійний настрій.
“Як добре було б з Марією і хлопцями виїхати за місто, помилуватися зеленню та блакиттю”, — сумно подумав він, крутячи в руках конверт з штампом інституту криміналістики. У двері хтось постукав. Капітан зітхнув. Треба відігнати мрії — у двері стукає дійсність. В даному разі “дійсність” була втілена в особі молодого сержанта, якого позавчора капітан бачив у Комісяка.
— Сержант Недєльський прибув за дорученням поручика Комісяка, — доповів той, стукнувши каблуками так, що капітан мимоволі усміхнувся: старі міліціонери рідко додержувались такої військової дисципліни. “Видно, що новачок”, — подумав Завірюха і ввічливо запросив Недєльського сісти.
— Ми працюватимемо разом, колего, — почав капітан з приємністю, спостерігаючи інтелігентне обличчя молодого сержанта. — Поручик Комісяк виділив вас допомагати мені в оперативній справі, якою я саме займаюсь. Ви задоволені?
— Дуже! — радісно спалахнув Недєльський. — Це буде моя перша справа! Ні, справа, звичайно, ваша, капітане, а моє перше справжнє завдання. Бо я вже боявся, що поручик Комісяк ніколи не випустить мене з своєї канцелярії…
Завірюха усміхнувся, але, звичайно, не сказав новачкові, що Комісяк тільки після довгих умовлянь погодився відпустити молодого сержанта.
— З чого почнемо? — нетерпляче запитав Недєльський, якому, видно, хотілося одразу, негайно ж почати “діяти”.
— Насамперед ознайомтеся з справою, а потім поговоримо про перші завдання.
Поки Недєльський вивчав справу “Веста”, капітан переглядав пошту. Поганий настрій поступово минав — можливо, на нього вплинули радість і завзяття, що їх наче випромінював цей юнак.
З інституту криміналістики повідомили, що експертиза підтвердила думку капітана про незвичайне положення, з якого повинна була стріляти людина, така на зріст, як Рем. Гаданий вбивця, якщо судити з лінії польоту кулі, становив приблизно 160–169 сантиметрів. Завірюха одразу ж подумав про маляра.
У другому конверті були дані про осіб, які оточували Рема. Капітан уважно прочитав їх, дещо занотував у своїй службовій записній книжці. Телефонограмою з Лодзі прибули потрібні відомості про сестру Вільгельміни Рем. Міліцейська машина, мов автомат, до якого вкинули монету, працювала вже кілька днів і ось тепер давала донесення, докладні інформації, без яких слідство не могло б посуватися вперед.
А це що за пакет, весь у печатках, з написом “Таємно”? Ага, це відомості про вбивства, вчинені з пістолем “Веста”. З цими матеріалами треба буде уважно розібратися після обіду.
У двері заглянула секретарка:
— Пане капітан, до вас хорунжий Барський…
— Нехай заходить, — швидко відповів Завірюха, відсуваючи купу листів на край столу. Сержант-магістр одірвався на мить від паперів і зацікавлено глянув на хорунжого, який саме заходив до кабінету.
Це був рудий, аж червоний, і трохи незграбний чоловік з обличчям, яке нічим не запам’ятовувалось. Але “вади” в зовнішності хорунжого компенсувалися його добрим слідчим “нюхом”. Саме тому Завірюха і залучив його до справи “Веста”.
— Ну, що там у готелі? — запитав капітан. Барський важко сів у крісло і почав обмахуватись полотняним капелюхом.
— Я встановив, що Рем там не бував. У всякому разі офіціанти його не пам’ятають. Усі кажуть, що він не належав до постійних відвідувачів готелю чи ресторану.
— А в книзі реєстрації мешканців готелю? — поцікавився Завірюха, уважно слухаючи розповідь хорунжого.
— Перевірив за цілий рік. Ніде не зареєстровано.
— А ти записав, хто жив у готелі за кілька днів до вбивства і в день самого вбивства?