"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
Капітан відкрив обличчя і глянув на сейф, всередині якого виднілися залізні полиці. Може, десь там захована перша нитка, яка приведе його до мети?
Була вже четверта година дня, коли Завірюха розкрив першу папку документів і почав читати.
2
О сімнадцятій годині на стадіоні “Легія” розпочався футбольний матч між командами класу “А” з Гданська і Варшави. Десять тисяч глядачів, прикривши голови газетами, пильно стежать за грою, раз у раз вибухаючи галасом захоплення або розчарування.
Крики, свист і аплодисменти болільників проникають крізь мури сірого будинку, який стоїть недалеко від стадіону. їх виразно чути у великій кімнаті з полицями і шафами, заповненими папками. За балюстрадою для ділових відвідувачів стоїть Юрек В’юн.
— Що ви мені скажете? Будуть на завтра результати чи ні?
Експерт — літній, лисуватий чоловік з круглим черевцем — підводить на нього лагідні очі:
— Чого вам треба? Ви привезли матеріал, зробимо знімки і помістимо їх у картотеку невизначених слідів, а вашому капітанові завтра покажемо збільшений знімок, зрозуміло?
— Ну, а коли ж ви зідентифікуєте того пасажира? Капітан саме на це чекає… — наполягає Юрек.
Експерт помітно втрачає терпіння,
— Найгірше, коли шофери беруться за криміналістику. Де я вам, до дідька, візьму ту ідентифікацію, коли в мене ні з чим порівнювати, нема матеріалу?
Тепер Юрек не розуміє, про що мова.
— А пошукати в цьому гамузі не можна? — киває він головою на довгі ряди папок.
Експерт — людина витримана, але по його очах видно: ще хвилина — і він вибухне.
— Чоловіче добрий! У нас тут сто тисяч дактилоскопічних картонок, і ви хочете, щоб я відшукав серед них потрібну вашому начальникові, немов це носовик у шафі для білизни! Ідіть краще, бо я, їй-богу, не ручаюся за себе…
Та Юрека В’юна не так-то легко налякати.
— Пане начальник, — говорить він примирливо, — а коли все-таки ви зможете сказати, чиї це сліди?
Експерт важко зітхає, але, розуміючи, що інакше від цієї нав’язливої людини не одчепишся, солодким голосом пояснює:
— Щоб встановити ідентичність слідів, треба знати прізвище особи, яку в цьому підозрівають, розумієте? Тоді я легко відшукаю дактилоскопічну карточку, — звичайно, коли ця людина в нас зареєстрована, — скажу все, що нам відомо про неї, визначу, її сліди знайдено на місці злочину чи ні. Ясно?
Юрек киває головою, зневажливо кривить губи і нарешті цідить крізь зуби:
— Виходить, ви нам скажете, що то за піжон, коли ми вам скажемо, хто він такий? О боже, це велика штука! Тільки якщо ми з капітаном самі дізнаємося, то якого дідька морочитимемось потім ще з вами? А я думав, що ви будете провідною зіркою у нашому слідстві…
Експерт стає червоний як рак і таким красномовним жестом хапає прес-пап’є, що Юрек вмить зникає з кімнати.
Було ще рано, а перед кінотеатром “Айстра” вже засвітилися неонові вогні. Фільм “Дівчина з Шампані” користується великим успіхом, то ж не дивно, що До каси стоїть довга, мальовничо закручена черга, хоч до сеансу, який почнеться о вісімнадцятій годині, лишається тільки п’ятнадцять хвилин.
Ті, що поспішають у кіно, повинні пройти повз невеличкий будинок, біля якого стоїть міліціонер. У підвалі цього будинку, за старанно закритими залізними віконницями теж горить електричне світло. Два чоловіки зайняті тут страшною “забавою”. Ось вони встановлюють У різних положеннях два манекени, прицілюються і стріляють у голови, набиті якоюсь масою. Після кожного пострілу вимірюють глибину каналу і його кут нахилу.
— Двадцять три градуси, — відзначає один, дивлячись на шкалу вимірювального апарата.
— Точно… — відповідає другий і малює на схемі положення пістолета…
Треба зробити багато пострілів, щоб не сумніватися у висновках експертизи. Чорне дуло пістолета системи “Веста” так нагрівається, що обпікає пальці.
— Тепер завдання номер два. Визначити приблизний зріст вбивці, припускаючи, що під час пострілу він нормально тримав зброю, — говорить молодший чоловік.
Один манекен вони ставлять так, щоб він був не вищий за Вільгельміну Рем, а другому повертають руку, немовби він має стріляти у скроню першого під таким самісіньким кутом, як це записано у протоколі медичної експертизи.
— Увага, починаю… — попереджає старший. Перший спішно відходить і стає позаду старшого. Він бачить голову манекена, в яку спрямовано дуло пістолета, витирає хусточкою спітнілий лоб і, мимоволі стискуючи губи, чекає, коли пролунає постріл. Старший ретельно цілиться. Його палець плавно натискує спусковий курок пістолета “Веста”…