Понеділок починається в суботу
- Автор: Стругацкий Аркадий Натанович, Стругацкий Борис Натанович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Богдан
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Понеділок починається в суботу». Краткое содержание книги:
— Про що мова! — квапливо сказав я. — Я ж і не претендую… Звісно ж, я абсолютно не підготовлений.
Тут я спохопився і запропонував йому закурити.
— Дякую вам, — сказав незнайомець. — Не вживаю, на превеликий мій жаль.
Тоді, поворушивши з ввічливості пальцями, я поцікавився — не запитав, а саме поцікавився:
— Чи можна мені дізнатися, чим я маю завдячувати приємністю нашої зустрічі?
Незнайомець опустив очі.
— Боюся видатись нескромним, — сказав він, — але, на жаль, я маю зізнатися, що вже досить давно перебуваю тут. Мені не хотілося б називати імен, але, я думаю, навіть вам, які б ви не були далекі від усього цього, Олександре Івановичу, зрозуміло, що навколо дивана виникла певна нездорова метушня, назріває скандал, атмосфера розпалюється, напруженість зростає. В такій обстановці неминучі помилки, надзвичайно небажані випадковості… Не будемо далеко ходити за прикладами. Хтось — повторюю, мені не хотілося б називати імен, тим паче, що це співробітник, гідний усілякої поваги, а говорячи про повагу, я маю на увазі якщо не манери, то великий талант і самовідданість, — так от, хтось, поспішаючи та нервуючи, губить тут умклайдет, і умклайдет стає центром сфери подій, до яких виявляється втягнутим чоловік, цілковито до них непричетний… — Він уклонився в мій бік. — А в таких випадках абсолютно необхідним є дії, що якось нейтралізують шкідливі впливи… — Він багатозначно подивився на відбитки черевиків на стелі. Потім усміхнувся до мене. — Але я не хотів би видатись абстрактним альтруїстом. Звичайно, всі ці події мене вельми цікавлять як фахівця і як адміністратора… Втім, я не маю наміру більше заважати вам, і оскільки ви вселили в мене впевненість у тому, що більше не експериментуватимете з умклайдетом, я попрошу вашого дозволу відкланятися.
Він підвівся.
— Ну що ви! — вигукнув я. — Не йдіть! Мені так приємно балакати з вами, у мене до вас тисяча запитань!..
— Я надзвичайно ціную вашу делікатність, Олександре Івановичу, але ви втомлені, вам необхідно відпочити…
— Анітрохи! — палко заперечив я. — Навпаки!
— Олександре Івановичу, — промовив незнайомий, ласкаво усміхаючись і пильно дивлячись мені у вічі. — Але ж ви справді втомлені. І ви справді хочете відпочити.
І цієї миті я відчув, що справді засинаю. Очі мої злипалися. Говорити більше не хотілося. Нічого більше не хотілося. Страшенно хотілося спати.
— Було надзвичайно приємно познайомитися з вами, — сказав незнайомий неголосно.
Я бачив, як він почав бліднути, бліднути і повільно розчинився в повітрі, залишивши по собі легкий запах дорогого одеколону. Я так-сяк розстелив матрац на підлозі, ткнувся обличчям у подушку і миттєво заснув.
Розбудило мене лопотіння крил і неприємне клекотання. В кімнаті була дивна голубувата напівтемрява. Орел на печі шурхотів, мерзенно кричав і стукав крилами по стелі. Я сів і озирнувся. На середині кімнати ширяв у повітрі чималий здоровань у тренувальних брюках і у смугастій гавайці навипуск. Він ширяв над циліндриком і, не торкаючись до нього, плавно помахував величезними кощавими лапами.
— У чому річ? — запитав я.
Здоровань мигцем зиркнув на мене з-під плеча і відвернувся.
— Не чую відповіді, — розізлився я. Мені все ще дуже хотілося спати.
— Тихо, ти, смертний, — хрипко промовив здоровань. Він припинив свої паси і підняв циліндрик з підлоги. Голос його видався мені знайомим.
— Агов, друже! — сказав я погрожуючи. — Поклади цю штуку на місце і звільни приміщення.
Здоровань дивився на мене, випинаючи щелепу. Я відкинув простирадло і встав.
— Ану, поклади умклайдет! — сказав я на повен голос.
Здоровань опустився на підлогу і, міцно впершись ногами, прийняв стійку. В кімнаті стало значно світліше, хоча лампочка не горіла.
— Дитинко, — сказав здоровань, — уночі потрібно спати. Краще ляж сам.
Хлопець був явно охочий до бійки. Я, втім, теж.
— Може, вийдемо на двір? — діловито запропонував я, підтягуючи труси.
Хтось раптом виразно промовив:
— «Спрямувавши свої думки на високе. Я, вільний від хтивості і себелюбства, зцілившись від душевної гарячки, борися, Арджуно!»
Я здригнувся. Хлопець теж здригнувся.
— «Бгаґават-Ґіта»! — сказав голос. — Пісня третя, вірш тридцятий.