Понеділок починається в суботу

— Н-не знаю, — сказав я. — Річ у тому, що він теж запізнився.

Маленький Чоловічок приголомшено поскубав шерсть на правому вусі.

— Запізнився? Він? Неймовірно… Та хіба нам про це судити-радити? До побачення, Олександре Івановичу, даруйте великодушно.

Він з помітним зусиллям пройшов крізь стіну і щез. Я кинув недопалок у сміття на підлозі. Оце так диван! Це тобі не кіт, який розмовляє. Це щось солідніше — якась драма. Можливо, навіть драма ідей. А мабуть, прийдуть ще… ті, що запізнилися. Запевне прийдуть. Я поглянув на сміття. Де це я бачив віника?

Віник стояв поряд із діжкою під телефоном. Я взявся підмітати пилюку та сміття, і раптом щось важко зачепило за віник і викотилось на середину кімнати. Я поглянув. Це був блискучий подовгастий циліндрик завбільшки із вказівний палець. Я торкнув його віником. Циліндрик гойднувся, щось сухо затріщало, і в кімнаті запахло озоном. Я кинув віник і підняв циліндр. Він був гладенький, чудово відполірований і теплий на дотик. Я постукав по ньому нігтем, і він знову затріщав. Я повернув його, щоби оглянути з торця, і в ту ж секунду відчув, що підлога тікає у мене з-під ніг. Усе перевернулося перед очима. Я дуже боляче вдарився об щось п’ятами, потім плечем і маківкою, впустив циліндр і упав. Я був добряче приголомшений і не відразу збагнув, що лежу у вузькій щілині між піччю і стіною. Лампочка над головою розгойдувалась, і, піднявши очі, я з подивом побачив на стелі рубчасті сліди своїх черевиків. Крекчучи, я виліз із щілини і оглянув підошви. На підошвах була крейда.

— Одначе, — подумав я вголос. — Не просочитися б у каналізацію!..

Я пошукав очима циліндрик. Він стояв, торкаючись підлоги краєм торця, в положенні, що виключало будь-яку можливість рівноваги. Я обережно наблизився і опустився біля нього навпочіпки. Циліндрик тихо потріскував і розгойдувався. Я довго дивився, витягнувши шию, потім подмухав на нього. Циліндрик гойднувся сильніше, нахилився, і у ту ж мить за моєю спиною пролунало хрипке клекотіння і війнуло вітром. Я озирнувся і сів на підлогу. На печі акуратно складав крила велетенський гриф із голою шиєю і зловісним загнутим дзьобом.

— Здрастуйте, — сказав я. Я був переконаний, що гриф уміє розмовляти.

Гриф, схиливши голову, поглянув на мене одним оком і відразу став схожий на курку. Я привітально помахав рукою. Гриф відкрив було дзьоба, але розмовляти не захотів. Він підняв крило і почав ськатись у себе під крилом, тріскочучи дзьобом. Циліндрик продовжував погойдуватися і тріщати. Гриф перестав ськатися, втягнув голову в плечі і прикрив очі жовтою плівкою. Намагаючись не обертатися до нього спиною, я закінчив прибирання і викинув сміття у дощову пітьму за дверима. Потім я повернувся до кімнати.