Книга пригод 3
- Автор: фон Додерер Хаймито, Франс Анатоль
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Александр Терех
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Книга пригод 3». Краткое содержание книги:
СКОТТ ВАЛЬТЕР. Два гуртоправи
ІРАСЕК АЛОЇС. Тчевське вогнище
РААБЕ ВІЛЬГЕЛЬМ. Чорна галера
ПРЕМЧАНД. Саті
МЕЙЄР КОНРАД-ФЕРДІНАНД. Плавт у жіночому монастирі
ФРАНС АНАТОЛЬ. Чудо зі скнарою
ЙОВКОВ ЙОРДАН. Індже
ПО ЕДГАР АЛЛАН. Провалля і маятник
АСЕВЕДО ДІАС ЕДУАРДО. Бій у руїнах
АЛАРКОН ПЕДРО АНТОНЮ де. Офранцужений
ГАРДІ ТОМАС. Троє незнайомців
ДЖЕКОБС ВІЛЬЯМ. Чорний кіт
ДОДЕРЕР ГАЙМІТО фон. Подвійна брехня, або Антична трагедія на селі
ДОЙЛ КОНАН АРТУР. «Лев'яча грива»
ІБАНЬЄС ВІСЕНТЕ БЛАНКО. Подвійний постріл
Пес став, як укопаний, бо на нього гримнув гетьман — чоловік у розквіті сил, із здоровим, рум'яним обличчям, іскристими, карими очима, чорними вусами й бородою. Пан Чапек привітав Рокитенського й почав його розпитувати про засідковий загін, про Салаву, про німців і про хойницького комтура, а потім запропонував йому сісти й поцікавився, чи, бува, Рокитенський не зголоднів. Потім звелів найманцеві принести вина.
А старий Рокитенський, сідаючи на другу, ковану скриню, дістав з кишені перехопленого листа і подав панові Чапеку, стисло розповівши, що сталося минулої ночі. Гетьман швидко встав, аж задзинчали остроги на чоботях, і квапливо простяг руку по папірця. Коли він устав, зранку ще й досі без панцера, підперезаний грубим поясом, старий вояк мимохіть замилувався, який той ставний і стрункий. Писар, невисокий, але плечистий, безбородий і з великими вусами, з мечем на поясі, став біля пана гетьмана, щоб роздивитися, що той тримає в руках. Обидва підійшли під смугу світла, що падала до намету з напіввідтуленого входу
Пан з Остророга — у довгій куртці з коштовним поясом і кривою шаблею в розкішних червоних, оксамитових піхвах, з вишуканою інкрустацією на поясі, з високо підголеним над чолом і потилицею волоссям цікаво й якось жадібно дивився на обох чеських ватажків.
А Рокитенський навіть не поворухнувся — його похмуре обличчя здавалося спокійним, і лише очі, що пильно дивилися на гетьмана й писаря, яскріли живим блиском.
Чапек ступив крок назад і проказав;
— Це написано латиною. Бужеку, читай!
І той, тільки-но взявши листа до рук, оголосив:
— Лист від самого великого магістра.
— Що ж він пише? І кому? — в один голос вигукнули пан Чапек і польський посланець.
Рокитенський, не сказавши жодного слова, поставив на стіл порожній кубок, з якого пив вино.
— До Хойниць, комтурові Фрішборну. Він думає, що ми ще там стоїмо табором, — повідомив військовий писар і знову почав швидко читати щільні рядки кутастих літер.
— Далі пише, що не може надати допомогу, принаймні тепер, щоб Фрішборн боронився скільки може, щоб стримував єретиків якомога довше. Сміховище! І щоб рицарі, поки не прийде допомога, добре подбали про Квидзвін, Штум і особливо про Тчево. Пише, що допомога прийде… — В цьому місці Бужек, не розуміючи, затнувся. — Schiffskinder, — вимовив він німецьке слово, питально дивлячись на польського пана.
— А, «діти кораблів»! — переклав поляк і пояснив: — Розбійники. Морські розбишаки. Вони й цих завербували!
Бужек знову заглибився в листа, але, прочитавши лише два слова, затнувся. Він мовчки дивився на аркуш, немов не вірив написаному, тоді глянув на пана Чапека та вельможного поляка й вигукнув:
— Слухайте, що тут написано!
— Ну ж бо, читай! — нетерпляче спонукав гетьман.
— Silesiacos et cum iis — сілезці і з ними… загін чеських найманців!
— То не правда! — заволав пан Чапек із Сан
— Правда. Тут так написано, — і військовий писар ребром долоні вдарив по листу великого магістра хрестоносців.
— Хай їх Господь покарає! — скрикнув, побагровівши, запальний пан Чапек, і в нього заблищали очі. — Це, без сумніву, найжалюгідніші покидьки, пройдисвіти, розбишаки, — додав він і обернувся до пана з Остророга, наче вибачаючись перед ним. — Це люди без віри й честі. Інакше б вони не пішли проти нас і вас!
А військовий писар, з листом у руці, вражено повторював:
— Загін із Чехії… Чехи… Чехи!..
— З хрестоносцями! З німцями! — знову вигукнув гетьман.
Знадвору долинав гамір, мішанина голосів, неначе навколо намету зібрався великий натовп людей. Проте в наметі цього ніхто не помітив — лише старий Рокитенський, що й досі сидів з похмурим обличчям, не кинувши жодного слова, подивився на вхід. Раптом до нього звернувся писар:
— Приємну новину, брате, ти нам привіз.
— Приємну, — лише повторив сивий ватажок і, поклавши долоні на ефес меча, а підборіддям спершись на долоні, втупив погляд у землю, де яскріла ясна смуга вранішнього світла.
— Якщо й не приємну, то добру, — мовив пан з Остророга, підійшовши до Чапека. — Коли ми хочемо йти на Тчево, то треба поспішати. Щоб вони нам не приготували там других Хойниць. Щоб не позбирали туди зусібіч людей.