Книга пригод 3

Вози й намети Сирітської громади з одного краю чи з одного міста стояли завжди поряд, що засвідчувала корогва, устромлена в землю перед наметом хорунжого; ось у цьому місці на корогві лев, а трохи далі овечка чи гуска, корона чи чаша, ще далі — герб міста з написом чи без напису.

Посуваючись повз намети й вози повільною ступою, Товчимак минав вояків зі свого Градецького краю; ось трутновські вози, а там — краледворські, а за ними — яромержські, а ще далі видніли вози найближчих земляків — горян з Находського краю та навколишніх місцин. Тут до нього зверталися, про щось питали, але він лише стримано вітався, нікому не відповідаючи й не зупиняючи коня ані на мить.

Пан Мікулаш їхав повз своїх знайомих, хоча й там, через увесь плац, у правому ряду, до якого був чималий шмат шляху, де стояло кілька кутногорських возів, вози коуржимські, з Чеського Броду й Пршибислава, за ними — вози з Ріхембурга, з Полічки, Високого Мита й Літомишля — й там добре знали старого Рокитенського. А він, їдучи попід лівим рядом, нарешті добувся до возів першого «сирітського» міста — Градця-на-Лабі. Цих возів стояв довгий ряд. Тут біліли численні намети, а біля одного з них, найбільшого, височіла могутня корогва червоного кольору, на якій зображено колишнього їхнього батька Жижку — батька усієї громади, «що живиться полем», а тепер, після його смерті, осиротілої — славної та блаженної пам'яті, на білому коні в латах і з булавою в руці, як він їздив живим.

То була славна градецька корогва, під якою вони не програли жодної битви, — ніхто не наважувався зустрічатися з ними у чистому полі. Звідси вже було недалеко до найбільшого намету, де гетьман — пан Чапек — жив разом з військовим писарем Бужеком із Смолотил. Рокитенський, спинившись біля вояків з Градецького краю, зліз з коня і попрямував до гетьманського намету.

А навколо Яцека вже зібралося багато «братів», що повиходили з наметів і возів; ба навіть із того боку плацу дехто прибіг подивитись, що тут діється. Юрмилися біля поляка, щоб послухати новини й подивитися на його гарне, червоне сідло з дивовижною інкрустацією.

Яцек, поблискуючи очима, пояснював, розповідав, хизувався і відповідав на питання чеською, польською і русинською мовами, бо не один поляк і не один русин-українець служили в ротах польової Сирітської громади.