Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-91-5
- Переводчик: София Цисарева
- Жанр: История
Электронная книга - «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться різноманітними питаннями історії.
ISBN 978-617-7192-91-5
© Переклад. С. Цисарева, 2018
© Видавництво Анетти Антоненко, 2018
© Ніка-Центр, 2018
© Серія «VIAE HUMANAE». Ніка-Центр, 2009
Очевидно, стосунки між двома правителями були гарними, і вагомих причин для суперництва, що зазвичай супроводжується брязканням мечами, не існувало. Селевк правив великою державою, що розташовувалася на території сучасної Туреччини, Сирії, Іраку та Ірану. Держава простягалася від Афганістану до Бенгальської затоки і процвітала, дотримуючись миру з сусідами.
Як гарний дипломат Селевк відрядив до Паталіпутри грецького історика Мегасфена, який перебував у місті, найімовірніше, у 310 р. до н. е. Опис Паталіпутри Мегасфена є унікальним за своєю точністю. Свої враження він виклав у творі «Індіка». Твір не зберігся, проте на нього посилаються багато грецьких письменників, одним із найвідоміших з яких є Страбон. У минулому греки писали про індійців лише вигадані історії, приправлені жахливими сценами. Праця ж Мегасфена стала першим гідним довіри документом, написаним очевидцем про східне узбережжя ріки Інд.
В Мегасфеновому описі відчувається його неприховане захоплення імперією Маур’їв. За свідченням грека, у Паталіпутрі не існувало рабства, дороги утримувались у гарному стані, а двір Чандрагупти вражав блиском і розкішшю. На території цієї імперії зростали «дерева, від яких отримували мед і вовну», — цукровий очерет і бавовна. Місто, де мешкали військові, ремісники, селяни, філософи, було одним із найкрасивіших міст Індії.
Індійська держава добробуту
Незвично, коли правителеві таланить довіряти своєму радникові, відкинувши підозри, і запроваджувати на практиці його настанови. Багато правителів якнайшвидше виганяли радників з двору або відрубували їм голови, якщо відповіді й поради останніх їх не задовольняли. Тому радникам для збереження свого положення, ба навіть життя треба було погоджуватися з усіма примхами правителів. Проте в Паталіпутрі робили інакше. Чандрагупта Маур’я вмів прислуховуватися до свого радника Каутільї.
Діяльність Каутільї мала велике значення для заснування імперії Маур’їв. Його першочерговою справою було захистити Індію від іноземних загарбників. Також Каутілья хотів створити ефективно і добре організовану державу, що керувалася б етичними принципами: доброчесне керівництво мало забезпечити добробут громадян. Коли влада в державі стабілізувалася, Каутілья почав записувати свої роздуми, адресовані Чандрагупті. Вони лягли в основу збірки, відомої наступним поколінням під назвою «Артхашастра». Зазвичай її сприймають як підручник з державного управління, економічної політики та військової стратегії. Однак згадані теми висвітлено лише в одному з п’ятнадцяти розділів книжки. Загалом збірка великомасштабна і радше гуманістична. Зокрема, у ній можна знайти настанови щодо покращення становища жінок, слуг та ув’язнених. У книжці розглядається значення дхарми, принципу правильного життя. Одне з важливих питань — це забезпечення добробуту громадян. Для цього вихідним положенням, згідно з «Артхашастрою», є поняття про rajarshi, розумного та доброчесного царя.
Каутілья усвідомив значення економіки для зростання заможності. Тому, на його думку, цар повинен бути мудрим і активним в економічному управлінні. Для Каутільї довга кар’єра була природною, тому в його світі навіть 40-річні не втрачали шанс на гідне працевлаштування. Каутілья недвозначно заявляв, що ідеальний правитель обов’язково мудрий і добре почувається у товаристві літніх людей.
«У щасті підлеглих спочиває щастя царя, в їхньому добробуті — добробут царя. Йому не треба уважати за добре лише те, що подобається йому самому, а натомість він мусить розглядати як корисне те, що подобається його підлеглим», — пише Каутілья.
На думку Каутільї, добрий правитель не повинен бути лише здібним керманичем військ — йому належить бути навченим усіх відомих видів мистецтв. Він уміє контролювати себе та протистояти спокусі. Він з ентузіазмом ставить на перший план безпеку та добробут своїх підданих. Добрий правитель забезпечує втілення дхарми його підлеглими, надихаючи їх власним прикладом. Він сумлінно навчається, звертаючись до всіх можливих галузей знань. Добрий правитель стає популярним, тому що піклується про заможність своїх підданих і вершить добрі справи. Такий правитель не зачіпає чужих дружин, не зазіхає на майно інших і практикує вчення ахімси, тобто ненасильство стосовно всіх живих істот.