Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-91-5
- Переводчик: София Цисарева
- Жанр: История
Электронная книга - «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться різноманітними питаннями історії.
ISBN 978-617-7192-91-5
© Переклад. С. Цисарева, 2018
© Видавництво Анетти Антоненко, 2018
© Ніка-Центр, 2018
© Серія «VIAE HUMANAE». Ніка-Центр, 2009
Добрий правитель також відмовляється від ненависті та розмов поза спиною. Він уникає брехні та вихваляння. Розуміючи всі складнощі справи управління, Каутілья застерігає правителя від роздратування, що може спричинити необдумані вчинки. Він відверто каже, що добрий правитель має уникати товариства людей, що викликають у нього незадоволення. Правителеві личить завжди поважати своїх радників, які попередять його, коли межі доброчесного правління будуть перейдені. Завдання радників твердо й відверто нагадати правителеві про його обов’язки та застерегти його особисто, якщо той припустився помилок.
Згідно з Каутільєю, добрий правитель не роздає цинічних наказів, а вміє співпрацювати й прислухатися до чужих ідей. Він не відкидає нових поглядів, а є натхненником, при цьому залишаючись цілком дисциплінованим. Добрий правитель не порушує своїх обіцянок і висловлює подяку тим, хто йому допомагає. Він благочестивий і сильніший за інших правителів, завдячуючи своїм досвідченим підлеглим. Отже, Каутілья не припускає, що правитель — особа всемогутня, а натомість уважає, що найкмітливішим для нього буде довіряти своїм добрим радникам, прагнути дізнаватися нове та дослухатися до думок інших.
Про останні роки життя Каутільї достеменно нічого не відомо, проте в історії Індії він залишився надзвичайно яскравою та популярною постаттю. У 1992 р. індійське телебачення презентувало 47-серійну історичну драму, присвячену життю та звершенням Каутільї.
Правителі Маур’ї були відкриті до багатьох впливів. За свідченням Мегасфена, Чандрагупта був кмітливим і допитливим. При його дворі панували більш ліберальні настрої, ніж при індуїстському дворі. Коли Чандрагупті виповнилося 42 роки, він зрікся корони і подався в аскети. Він почав сповідувати джайнізм, заповіддю якого було шанобливе ставлення до всього живого — ахімса. Наступні представники династії Маур’їв, найімовірніше, теж віддано слідували настановам Каутільї. Син Чандрагупти Біндусара, якого називали Ajatasatru, або «людина без ворогів», зберіг гарні стосунки не тільки з полководцем Александра Великого Селевком, а й з його сином і наступником Антіохом та іншими правителями елліністичного світу. Подейкують, що якось Біндусара попросив Антіоха відправити йому сушений інжир, солодке вино та софіста, який навчив би його вести дискусії. Біндусара отримав усе, крім філософа. Утім, відомо, що посланці при його дворі були вихідці з різних країн, зокрема з Сирії та Єгипту.
Держава Маур’їв підтримувала постійні контакти з греками. Тут іонійців називали словом іранського походження yona або yonava. Крім Мегасфена, Паталіпутру відвідували також інші грецькі посланці. Маур’ї відряджали своїх дипломатів до дворів Антіоха в Сирії, Птолемея ІІ в Александрії, Магаса в Кирені, Антигона Гоната в Македонії та Александра в Епірі.
Торговельні шляхи сягали ріки Фазіс на Кавказі та Чорного моря. Частина шляхів простягалася через Кандагар та Персеполіс до Сузи у Перській затоці, частина — до Ефеса, Дамаска та Тіра. Один шлях йшов морем до Адена. Торгівля бавовною, вовняними виробами, керамікою, слоновою кісткою, конями, перцем, корицею та іншими прянощами перебувала під пильним контролем «генерального наглядача» — нагараки (nagaraka). Чиновник оцінював якість і ціну товару, беручи до уваги також витрати на транспортування. Торговці, що завозили іноземний крам, отримували податкові пільги, якщо витрати на перевезення були значними. Митний податок становив приблизно п’яту частину від ціни товару. Для жадібності також встановлювали межі. Прибуток було визначено наперед: п’ять відсотків од вартості вітчизняного товару і десять — від іноземного. Надлишок надходив до державної скарбниці. Навмисне підроблення товару та завищення його вартості жорстко каралися.
Нагарака був відповідальним також за безпеку та порядок у місті. Мегасфен розповідає, наскільки ефективно чиновники Паталіпутри опікувалися іноземцями, як їм допомагали, зокрема з житлом, та супроводжували частину шляху під час їхнього виїзду з країни.
Ефективне та централізоване державне управління за часів династії Маур’їв дало первинний поштовх зародженню гільдій ремісників і купців. Коли управління покращувалося, це полегшувало також організацію торгівлі. Діяльність ремісників оформилась як дрібна промисловість. Ті ремісники, які працювали безпосередньо на державу, звільнялися від сплати податків. Податок на товари оформляли лише після того, як службовець ставив на них клеймо та пересвідчувався в їхній якості. Виникла свого роду структура гільдій, за роботу якої відповідали керівники гільдій — джеттаки.