Поза часом і простором
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Поза часом і простором». Краткое содержание книги:
— Я негайно передам вам всі матеріали, як тільки ми прилетимо додому…
— Гаразд! А тепер — підемо… Дивіться — яка краса.
Вікторія подивилася навколо. Справді, тут було дуже красиво. Вдалині танули в осінній позолоті схили Уральських гір. З барвистими килимами пожовтілих листяних дерев приємно контрастували темнозелені пасма ялин… А над всім цим летіли десь у далеч бліді хмаринки.
— Чудесно! — сказала Вікторія. Потім глянула на Валерія, що замріяно дивився в далечінь, і подумала з незвичайною ніжністю:
«А ти ще чудесніший від цього пейзажу любий велетню!»
Він справді був хлопець хоч куди. Високий на зріст, широкоплечий, з веселим відкритим обличчям і шапкою каштанового волосся — він зовсім не був подібним до вченого.
Вікторія думала: «Як дивно — він такий земний зовні, а який мрійник в душі! Надзвичайно дивне поєднання!»
Вони зійшли зі сходів будинку, де розмістилося управління будівництвом, і пішли по території космодрому до центра великої площі. Там стояв зорельот. В ньому наяву втілювалися багаторічні мрії Тригуба, багатьох інших конструкторів та численної когорти вчених, які провадили різні підготовчі роботи.
Метрів за двісті закінчувався другий такий же апарат. Там ще тривали внутрішні роботи по монтуванню приладів.
Людей майже не було видно. Тут тепер не до гуляння. Члени делегації одержували потрібну консультацію в інженерів будівництва — тому весь космодром був безлюдним…
Валерій і Вікторія зупинилися і замилувалися зорельотом, який неосяжною громадою здіймався над їхніми головами, поблискуючи матовими металічними боками.
Корабель повинен був стартувати прямо з землі, без ніяких спеціальних естакад, як це робилося в минулі роки. Він був звичайної яйцевидної форми, загострений спереду, з трьома стабілізаторами по боках, які також виконували роль своєрідних підніжок.
Лише восьма частина п’ятдесятиметрового корабля була відведена для житлових приміщень і складів продуктів. Все інше заповнювали апарати руху, запаси пального. На зорельоті була невелика атомна станція, яка давала електроенергію кільком фазотронам. У магнітному полі фазотронів розганявся до величезних швидкостей заряджений пил вуглецю, який, виходячи з фазотрона, зустрічався з паралельним потоком кисню, спалахував і надпотужним струменем — з швидкістю від трьохсот до п’ятисот кілометрів на секунду — виривався з дюзи, даючи рух кораблю. Такий двигун давав можливість долетіти до зовнішніх планет, повернутися назад і навіть зробити кілька посадок на зустрічні планети без додаткової заправки пальним.
До цього часу для перельотів на Марс і Венеру або навіть на Місяць використовували проміжні станції — штучні супутники Землі або Сонця, запущені по певних орбітах в сонячній системі. Але тепер, коли були сконструйовані кораблі з такими необмеженими можливостями, необхідність в штучних супутниках майже відпадала, і їх можна було використовувати для суто наукових робіт…
Валерій і Вікторія обійшли навколо зорельота і зупинилися.
— Місяців через два, — промовив Валерій, — цей корабель приземлиться на Плутоні… Ви розумієте — на Плутоні! Десять років тому ми мріяли про Марс і Місяць, а тепер — Плутон! Край Системи! А там — дорога до інших Систем! Ви теж, здається, летите на одну з зовнішніх планет?..
— Для дослідження супутників Сатурна і Урана!.. Таке офіціальне завдання експедиції! Але, може, я в польоті передумаю та й махну вслід за вами! — сказала Вікторія і дзвінко засміялася.
Валерій жартівливо взяв й за плечі, заглянув променистим поглядом до сірих очей.
— І раптом, дорога Вікторіє, ми з вами зустрінемось на якійсь дикій і суворій планеті!.. Скажу одверто—мені дуже хотілося б цього!..
Дівчина опустила вії, тепла хвиля підкотила до її грудей. Почервонівши, вона тихо відповіла:
— Мені чомусь здається… чи, може, хочеться, щоб зустріч з вами, Валья, була… на Землі!..
Усмішка збігла з лиця Валерія Він відчув якісь незвичайні нотки в голосі дівчини і тепер намагався збагнути, що відбулося, дивлячись в сяючі сірі очі Вікторії. Ось ворухнулися його губи, певно він хотів щось сказати, але не встиг.
Над космодромом загримів голос з радіорепродуктора:
— Інженера Тригуба та інженера Деніс просять негайно зайти до директора будівництва в терміновій справі!
— Що трапилося? — захвилювалася Вікторія.
— Я гадаю, що нічого особливою, — заспокоював Валерій. — Може, вас викликають додому, або ще що-небудь…
Вони швидко пройшли широким коридором будинку управління і відкрили двері до кабінету директора.