Поза часом і простором
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Поза часом і простором». Краткое содержание книги:
— Але ми розраховуємо на інше!.. В місці зіткнення корабля з планетою виникне температура біля ста мільйонів градусів. Електронні орбіти всіх відомих елементів при цій температурі будуть зірвані, і я вважаю, що ми викличемо в корі планети ланцюгову реакцію розпаду радіоактивних речовин, а також синтезу легких елементів!.. А це… це приведе до того, що планета перетвориться на хмару газів за кілька секунд!..
Вчені завмерли, ніби намагалися уявити таке грандіозне небесне явище.
— Планета знаходиться на відстані кількох орбіт Плутона! — сказав далі Тригуб. — Часу поки що досить, щоб попередити лихо! Я сказав усе!..
Тригуб зійшов з трибуни. На його місце вийшов сивий, високий Президент Академії — найвідоміший спеціаліст в галузі синтезу органічних речовин. Він на диво дзвінким голосом сказав:
— Вважаю, що коментувати виступ російського представника не будемо. Це — реально, розумно, ефективно! Ставлю на голосування!
Ще ніколи не були такими одностайними вчені різних напрямків. Академія одноголосно затвердила простий і разом з тим найефективніший проект Тригуба.
Радіо рознесло радісну звістку по всій Землі. І ніколи ще люди не відзначали торжествами будь-яке свято так, як цей день великої надії…
Того ж дня стратоплан приземлився на Уральському космодромі. Валерій і члени делегації Російської Академії вийшли з літака. їх зустрічали члени уряду, директор будівництва та інженери. Тут уже одержали повідомлення, що Всесвітня Академія затвердила проект Тригуба, і спеціальна група монтувала в другому кораблі потужні термоядерні заряди…
Гаряче потиснувши руки тим, хто його зустрічав, Валерій сказав:
— Товариші! Говорити нема коли! Я відлітаю негайно! В апараті буду сам! Інших членів екіпажу не беру! Протиметеоритний захист ще не устаткований, і ми не маємо права ризикувати життям багатьох людей!
— А якщо ваш космольот загине? — перебив директор будівництва.
— Тоді висилайте корабель з зарядом і спрямовуйте його до планети. її треба буде розбити в будь-якому випадку, щоб врятувати людство від загибелі!
Більше не треба було говорити. Останні обійми. Потиски рук. Побажання щастя.
Всі присутні зайшли до будинку управління, а Валерій попрямував до зорельота.
Він вийшов на спеціальний майданчик, який був на висоті входу в апарат. Оглянувся.
— Люба, рідна Земля, далека чудова Вікторія, дорогі друзі і Батьківщина — прощайте!..
З вікон, з дверей будинку замахали руками друзі. Валерій відповів прощальним жестом і сховався в дверцях зорельота.
Майданчик зі сходами автоматично від’їхав…
А через кілька хвилин велетенський корабель здригнувся, підстрибнув і, залишаючи сліпучу вогненну дорогу серед скуйовджених хмар, помчав у далеке небо — назустріч невідомій дивній планеті…
Земля напружено чекала…
ТРИВОЖНІ ДНІ
…За бортом реактивною вертольота блискавично промайнули води північної частини Атлантичного океану, потім безкінечні білі крижані поля Гренландії і нарешті серед суцільної снігової пустелі зачорніли будівлі велетенського табору, де почалися роботи по здійсненню проекту Гершера.
Тримаючись на сліпучих стовпах ядерних спалахів, вертольот повільно сів на сніг. Вікторія в супроводі пілота вийшла вниз по алюмінієвих слідцях В ту ж мить до неї підбіг начальник будівництва — енергійний, сухорлявий інженер.
— Мені потрібно погодити з вами деякі питання тут на місці, перше ніж я передам до реалізації розрахунки потужності зарядів, — сказала Вікторія. — Я б хотіла познайомитися з ходом робіт!
— До ваших послуг, міс, — з офіціальною люб’язністю відповів начальник. — Але зараз треба буде відлетіти подалі, бо відбудуться атомні вибухи, з допомогою яких ми робимо штольні…
— Гаразд, — промовила Вікторія. Разом з начальником вона зайшла в вертольот і дала знак летіти. Знову заревли мотори, і через кілька хвилин вертольот опустився на майданчику за горою, що прикривала їх від атомної радіації вибуху.
Начальник поглянув на хронометр, вийняв портативний радіопередавач, тихо промовив у малесенький мікрофон:
— Можна!..
І в ту ж мить здригнулася земля. Багряним вогнем зайнялося небо. Над головою — далеко в небі поплив чорнозелений гриб вибуху. Ще один вибух! Ще!..
— Все, — повернувшись до Вікторії, мовив начальник. — Можна летіти. Поглянемо згори на будівництво а потім — до моєї резиденції, де ви зупинитесь…