Поза часом і простором

— Ну от… Я показав усе, що могло вас цікавити. Буду дуже радий, якщо наші роботи допоможуть вам!..

Сказавши це, інженер Валерій Тригуб гаряче потиснув малесеньку ніжну руку Вікторії Деніс. Вона захоплено — знизу догори — дивилася милими сірими очима на велетня-інженера який своєю сердечністю і незвичайною внутрішньою силою полонив її експансивну душу ще тоді, коли вони зустрічалися в минулому на конгресах космонавтів. З першої зустрічі між ними простягнулася незрима нитка хвилюючого почуття, яка тепер була вже дуже міцною.

— Спасибі, — каліченою російською мовою сказала дівчина і засміялася.

Засміявся і Валерій. Йому було приємно дивитися на біляву, тонесеньку дівчину. Здавалося — дмухни на неї, і вона полетить!

Ця дівчина була керівником американської делегації інженерів і вчених, які приїхали сюди, щоб перейняти досвід російських конструкторів по будуванню космічних ракет. Кілька дній тому стратоплан примчав їх на Урал, де вони знайомилися з новою конструкцією гігантського зорельота, що був збудований за проектом Тригуба. Потім російська делегація повинна була їхати в Америку, щоб подивитися, що зроблено за океаном. Там теж закінчували будувати космічний крейсер. Вести його в простір мала якраз оця тендітна дівчинка. Валерію навіть не вірилось, що така «пір’їнка» керуватиме велетенською машиною та ще в такій небезпечній подорожі…

Він сказав їй про це. Вікторія усміхнулась і якось по-хлоп’ячому, задерикувато сказала:

— Ви не дивіться, що я маленька! Я сильніша від багатьох мужчин! Спробуйте — о!..

І вона жартівливо зігнула руку, а Валерій теж жартома спробував, які там в неї біцепси. Вони справді були натреновані, як в доброго спортсмена.

— Вірю! Тепер вірю! — засміявся Тригуб.

— Ну хоч в моїх здібностях інженера ви не сумніваєтесь? — знову пожартувала Вікторія.

— О ні, ні! Здаюсь і більше таких запитань задавати не буду!

— Дивіться ж, — смішно погрозила пальцем дівчина і потім вже цілком по-діловому сказала англійською мовою:

— Ми негайно використаємо все, що у вас є цінного в області електроніки. Мені дуже сподобалась абсолютна автоматизація у вашому зорельоті, містер Валерій…

— Називайте мене просто — Валя. Адже ми друзі?! — відповів жартівливо Валерій.

— «Валья», — м’яко повторила Вікторія. — Ще раз спасибі!.. За дружбу!.. Але я хотіла сказати ось що… Я зовсім не бачу у вас протиметеоритного захисту! Чому?..

— Ще немає досконалого проекту. Над цим працюємо. Вважаю, що до вильоту ця проблема буде вирішена. А можливо навіть перший політ доведеться робити без захисту. Будемо обминати метеорити по сигналах радіолокаторів…

— Ні! Це не годиться, — мовила, заперечливо похитавши головою, Вікторія. — У нас уже розроблена конструкція дуже простого і вдалого захисту!..

— Яка ж саме?

— По сигналу радіолокатора метеорит, що летить назустріч ракеті, могутніми розрядами електромагнітної енергії роздрібнюється на пил, потім заряджається негативним зарядом. А заряджений пил обходить електромагнітне поле, яке створене навколо ракети. Правда, просто?..

— Геніально! — вигукнув Валерій.