Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Плани повстанців також передбачали дії, покликані запобігти українській ірреденті. В інструкції за жовтень 1942 року читаємо:
З метою запобігання або затримки можливого виступу українців слід усіх їхніх провідників знешкодити або в будь-якому разі, ізолювати. Підрозділи з сільських місцевостей повинні доправити їх до міських центрів як заручників[50].
При підготовці планів протинімецьких диверсій було рекомендовано здійснювати їх принаймні за п’ять кілометрів від людських поселень, особливо тих, де мешкали поляки. Диверсійні групи під час операцій були зобов’язані спілкуватися виключно українською мовою. Йшлося про те, щоб німці, переконані, ніби мають справу з українцями, спрямовували репресії проти них.
У січні 1943 року генерал Ровецький обмежив повстанську операцію Львовом і його околицями, бо вважав, що тільки там вона має реальні шанси на успіх. Якби трапився український виступ, Львів слід було опанувати силоміць. Рішення про початок повстання комендант Округи мав прийняти самостійно. Завдяки цьому зростали шанси випередити виступи українців. Проте Ровецький рекомендував розпочати боротьбу «навіть тоді, коли нам не вдасться випередити українців, і навіть тоді, коли через нестачу сил доведеться обмежитися частиною міста, а навіть кількома вулицями чи будинками»[51]. Пізніші оперативні плани передбачали опанування насамперед західної частини міста й терену в напрямку Львів-Перемишль, щоб полегшити прибуття підкріплення з Підокруги АК Ряшів. У другу чергу мала бути очищена дорога на Раву-Руську — Томашів Люблінський, якою могла прийти допомога з Люблінської Округи АК. Водночас солдати з Округ Тернопіль і Станіслав мали здійснювати диверсії з прикриття повстання та організовувати самооборону польського населення.
У квітні 1943 року були опрацьовані повстанські плани для Волинської Округи АК. Головні зусилля, з огляду на слабкість польських сил, слід було зосередити у західній частині Волинського воєводства. Планувалося утворити кілька мостових плацдармів на Західному Бузі, щоб підтримувати зв’язок з Люблінською АК. Польські сили у східних повітах Волині мали завдання охороняти терен і захищати населення. У разі, якби не було змоги досягти поставлених цілей, тамтешні підрозділи АК мали відступити на визначені терени концентрації в західних повітах Волині.
Польське підпілля також не відмовлялося від політичних заходів. Генерал Ровецький був прибічником переговорів з українськими колами, сподіваючись здобути їхню підтримку. Він тиснув на польське керівництво у Лондоні, щоб воно вжило заходів для нормалізації польсько-українських відносин і таким чином полегшило ведення переговорів із українцями на Волині та в Галичині. Генерал вважав, що еміграційний уряд повинен виступити із заявою, де виразно йшлося би про зрівняння національних меншин у правах із іншими громадянами Республіки (читай: поляками) після здобуття незалежності.
Наприкінці 1943 року, після того, як СРСР розірвав дипломатичні відносини з польським урядом, і враховуючи перемоги, здобуті Червоною Армією, незалежно від плану повстання, був підготований проект посиленої диверсійної операції за кодовою назвою «Буря». Під час наближення фронту польські підрозділи мали розпочати напади на німців, опановуючи, наскільки це можливо, міста й значні ділянки території. Йшлося про те, щоб супроти наступаючих радянських військ виступити в ролі господаря. Таким чином еміграційний уряд прагнув продемонструвати свою силу, а на Кресах — ще й приналежність цих територій до Польщі.
50
Цит. за: Andrzej Leon Sowa, Stosunki..., s. 150.
51
Andrzej Leon Sowa, Stosunki..., s. 151.