Навіщо Україні НАТО

Значною проблемою для національної безпеки України є той факт, що незалежність України сприймається політиками, а подекуди й суспільством Росії як ідеологічний виклик. Поєднання раціональних і ірраціональних стимулів до відновлення контролю над Україною становить основу політики Росії щодо України. Росія завдяки організації різноманітних інтеграційних ініціатив (ЄЕП, Російсько-білоруський союз, ДКБ) намагається утвердити себе в якості інтеграційного центру на пострадянському просторі, і їй дуже важливо втягнути в це Україну, яка грає в цьому проекті функцію критичної маси. Україна — найбільша територіально держава Європи (не рахуючи європейської частини Росії), має ключове стратегічне розташування по відношенню одразу до кількох регіонів (Чорноморського, Північнокавказького, Центральноєвропейського, Балканського), населення України усього лише втричі менше від російського. А крім того, саме Україна визначає ідентичність самої Росії, про що писав Збігнев Бжезінський (без України Росія перестає бути євразійською імперією).

Ідея співпраці з євроатлантичними структурами, як запорука дотримання основних інтересів безпеки України, отримала поштовх наприкінці 1990-х — на початку 2000-х рр. Це відбулося внаслідок розширення НАТО до кордонів України та завдяки тому, що країни НАТО демонструють значні політичні, економічні та військовр-технічні успіхи.

Активна політика США у Центральній Азії та на Кавказі знаменувала послаблення російського впливу у цих регіонах.

Для України виявляється привабливою демократичність вирішення міждержавних проблем у межах НАТО і ЄС, а також геополітичний плюралізм у межах Західної і Центральної Європи, де немає єдиного всевладного центру. Країни НАТО цілком здатні опонувати США і часто це роблять в межах етики відносин, властивої суверенним демократичним державам. Це дає підстави чекати, що й інтереси національної безпеки України зможуть реалізуватися у випадку зближення України із НАТО. Українські національні інтереси можуть бути вповні реалізовані в межах НАТО, де враховуються інтереси всіх партнерів. Навіть таких крихітних, як Люксембург, який має армію в 400 чоловік, чи Ісландія, яка взагалі не має армії. Завдяки своїм можливостям у сфері безпеки Україна може розраховувати на дуже важливе місце в системі євроатлантичної безпеки. Крім того, чимало національних інтересів України у сфері безпеки є близькими, а подекуди й тотожними інтересам членів НАТО. Насамперед це стосується збереження суверенітету, незалежності і територіальної цілісності України — в цьому як ніхто зацікавлена Україна. Це ж підтримують і держави НАТО.

Ідея забезпечення інтересів національної безпеки України через статус нейтралітету дістала поширення на початку 1990-х рр. і почала втрачати його наприкінці десятиліття. Цілями українського нейтралітету і позаблоковості у 1991—2001 рр. були: боротьба одних політиків проти розширення впливу Заходу і НАТО, інших — проти розширення впливу Росії і перебування на території України російських військ; намагання невизначеним становищем України підвищити до неї інтерес великих держав і міжнародних організацій; непідготовленість суспільства до однозначного геополітичного вибору; небажання українського керівництва шкодити своїм відносинам з однією із сторін у разі однозначного геополітичного вибору.