Клуб невиправних оптимістів
- Автор: Генассия Жан-Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-117-3
- Переводчик: Анастасия Шведик
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Клуб невиправних оптимістів». Краткое содержание книги:
— Я знала, що ти його не порвав.
— Він не зовсім схожий.
— Мені дуже подобається.
Ми так і сиділи мовчки. Хотілося, щоб ця мить тривала вічно. Підвелися. У неї почервоніли очі. Я обійняв її та притис до себе. Як тільки міг. Вона подарувала мені довгий поцілунок. З голови до ніг по мені пробіглися мурашки. Я заплющив очі. Коли розплющив, вона вже пішла. Періщила злива.
Мадлен Маркюзо повернулася вже в понеділок. Вона не зносила Овернь. Позаяк її діти облишили ресторанну справу, а «Бальто» був завеликою установою для самотньої жінки, вона вирішила продати його синові одного зі своїх кузенів. Торговець пивом допоміг їм підготувати всі папери й бухгалтерію. Вона представила нам Патріка Бонне. Він був молодий, навряд за тридцять. Віднині патрон він. Сповнений нових ідей: розширити терасу, розвинути вечірню ресторацію, підвищити комфортабельність. Планував, що замінить пінболи, але кікер не чіпатиме. Не зашкодить трохи підфарбувати стіни. Він пригостив усіх з нагоди свого приходу, і ми підняли келихи за упокій Альбера. Мадлен запевнила, що попервах йому допоможе. У жовтні вона відкриє ресторанчик у Леваллуа. Буде ближче до доньки.
Я чекав на свою чергу в кікер, коли зайшов Саша. Я тричі його навідував, щоб переконатись, чи йому чого не бракує. Його запалі щоки були вкриті двотижневою щетиною, під очима сірі кола.
— Чому ви вийшли на вулицю? З цією собачою погодою ви так ніколи не одужаєте.
— Скінчились цигарки.
— Вам це шкодить, Сашо. Треба кинути палити.
— Мішелю, це, звісно, люб’язно, але часом трохи дратує.
Він сходив за двома пачками «Голуаза». Мадлен саме готувала на кухні страву дня. Вона помітила його та підійшла. Вони обійнялись.
— Мадлен, мені шкода, що не зміг прийти раніше.
— Нічого страшного, Сашо. Маєте втомлений вигляд. Не переймайтеся.
— Хотів би висловити свої співчуття. Не передати, наскільки мене приголомшила звістка про смерть Альбера. Ви ж знаєте, як сильно я його любив.
— Він також вас дуже цінував.
— Він був справжній друг. Чудова людина. Це так несправедливо.
— Знаєте, я собі за це докоряю. Він був загладкий. Посадити його на дієту було неможливо. Мені треба було наполягти.
— Ви тут ні до чого. Він був щасливий.
Раптом позаду почулася чиясь лайка:
— Якого ти тут забув?
Ми обернулися. Ігор аж почервонів від гніву.
— Я тебе попередив: щоб ноги твоєї тут не було!
— Я прийшов до Мадлен.
— Тобі заборонено з’являтися в цьому бістро!
— Та чхав я на тебе!
Ігор на нього накинувся. Оскаженілий, зарядив йому ляпаса — того аж крутануло. Ухопив за комір та виволік назовні, на авеню Данфер-Рошро. І заходився духопелити. Ми заклякли й витріщились крізь шибку, дивилися, як він його дубасить. Саша зовсім не пручався. Не намагався затулитися. Просто впав на коліна. Ігор ухопив його за вилоги пальто й гатив по обличчю злісними ударами. З обличчя Саші сочилася кров. Він не захищався. Я кинувся на Ігоря. Схопив його зі спини за пояс. Він був більший і сильніший за мене, ще й відбивався. Я вчепився в його руки і змусив відпустити жертву. Саша впав обличчям на землю. Ігор чимдуж гамселив його ногами в бік.
— Припини! Здурів?
Мені вдалось відтягти його метри на два та тримати на відстані. Ніхто мені не допомагав. Ігор горланив, що зараз його вб’є. А мене відштовхував. Я засадив йому кулаком у живіт. З усієї дурі. Такого він не очікував. Втупив у мене ошелешений і недовірливий погляд, роззявив рота, щоб ухопити трохи повітря. Він позадкував, тримаючись за живіт. Я впав на коліна біля Саші, непритомного, зі скривавленим обличчям. Міг розчути лише уривки його голосу. Мадлен не давала Ігорю увійти до «Бальто».
— Забирайтеся від мене! — кричала вона. — Ви чули? Геть!
Вона обернулася до Патріка Бонне:
— Ось моя умова продажу: ця скотина більше сюди не сунеться!
— Я не хочу тебе більше бачити! — кинув він Ігорю, погрожуючи пальцем. — Або до добра це не доведе!
Ігор рушив у напрямку майдану Данфер-Рошро. Саша безсило й тихо стогнав. Я спробував своєю хустинкою зітерти кров з його чола. До мене підійшли Мадлен і Жакі.
— Треба викликати черговий патруль, — сказала Мадлен.
— Ні! — жалісно прохрипів Саша.
Він насилу підвівся. Розгублений, обличчя розпухло, око запливло, ніс скривився, губа тріснула. Увесь скривавлений.