Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
— Отже, демон?
— Або cacodaemon, — знизав худими плечима Циркулос. — Або те, що ми умовно позначаємо цим словом. Що саме? Я сказати не можу. Многая індивіди ідуть у темряві, незліченні negotia perambulantia in tenebris[526]…
— Значить, монастирський бовдур подався у пітьму, — упевнився Рейневан. — А в його тілесну оболонку вселилося negotium perambulans. Вони обмінялися? Сталася взаємозаміна. Так?
— Рівновага, — кивком голови підтвердив Циркулос. — Інь і Янь. Або… якщо тобі ближча кабала, Кетер і Малькут. Якщо існує вершина, висота, то має існувати і прірва.
— А це можна вернути назад? Обернути? Зробити так, щоб відбувся повторний обмін? Щоб він повернувся… Знаєте…
— Знаю… Тобто — не знаю.
Вони якийсь час сиділи мовчки, у тиші, яку порушували тільки хропіння Коппірніґа, гикавка Бонавентури, бурмотання дебілів, приглушені голоси диспутантів «Під Омегою» і молитва Benedictus Dominus, яку тихо повторював Камедула.
— Він, — сказав нарешті Рейневан, — тобто Самсон… називає себе Мандрівцем.
— Влучно.
— Такий-от cacodaemon, — сказав нарешті Рейневан, — неодмінно володіє якимись силами… надлюдськими. Наділений якимось… здібностями…
— Ти ламаєш собі голову над тим, — здогадався Циркулос, довівши свою проникливість, — чи можеш сподіватися від нього порятунку? Чи він, сам будучи на свободі, не забув про ув'язнених супутників? Хочеш знати, чи можеш розраховувати на його допомогу? Правда?
— Правда.
Циркулос помовчав.
— Я б не розраховував, — заявив він нарешті з жорстокою відвертістю. — 3 чого б це демони мали відрізнятися в цьому сенсі від людей?
Це була їхня остання розмова. Чи вдалося Циркулосу активувати пронесений у задниці амулет і викликати демона Мерсільде, залишалося і навіки мало залишитися загадкою. А от що з телепортацїї нічого не вийшло, сумніватися було годі. Циркулос не перенісся в просторі. Він і далі був у вежі. Лежав горілиць у своєму лігві, напружений, притиснувши обидві руки до грудей і судомно вчепившись пальцями в одяг.
— Пресвята Діво… — охнув Інститор. — Прикрийте йому обличчя…
Шарлей клаптями ганчірки накрив страхітливу маску, деформовану в пароксизмі жаху і болю. Скривлені, покриті засохлою піною губи. Вишкірені зуби і замутнені, осклілі, вибалушені очі.
— Покличте брата Транквілія.
— Господи… — зойкнув Коппірніґ. — Дивіться…
Біля лігва небіжчика догори черевом лежав щур Мартін. Скорчений у муках, з оголеними жовтими зубами.
— Диявол, — з міною знавця проголосив Бонавентура, — шию йому скрутив. І забрав його душу до пекла.
— Атож, безсумнівно, — підтакнув Інститор. — Він малював на стінах чортівню — і догрався. Таж кожен дурень бачить: гексаграми, пентаграми, зодіаки, кабали, сефіри, інші диявольські і жидівські символи. Викликав диявола старий чарівник. На свою погибель.
— Тьху, тьху, нечиста сила… Треба б усі ті малюнки постирати. Свяченою водою покропити. Службу Божу відправити, перш ніж до нас Лихий причепиться. Кличте ченців… А з чого це ви смієтеся, Шарлею, чи можна дізнатися?
— А здогадайтеся.
— Справді, — позіхнув Урбан Горн. — Сміху варте те, що ви оце верзете. І ваше збудження. Від чого тут так збуджуватися? Старий Циркулос умер, ґеґнувся, врізав дуба, відкинув копита, переставився на той світ, помандрував на асфоделеві луги. Тож хай йому земля буде пухом і lux perpetua[527] нехай йому світить. I finis на цьому, оголошую кінець жалоби. А диявол? Дідько з ним, з дияволом.
— Ой, пане Муммоліне, — покрутив головою Тома Альфа. — Не жартуйте з дияволом. Видно-бо тут його справи. Хтозна, може, він усе ще тут кружляє, схований у мороці. Над цим місцем смерті здіймаються пекельні випари. Не відчуваєте? Що це, по-вашому, якщо не сірка? Га? Що так смердить?
— Ваші гачі.
— Якщо не диявол, — скипів Бонавентура, — то що, по-вашому, його вбило?
— Серце, — озвався Рейневан, щоправда, не дуже впевнено. — Я вивчав такі випадки. У нього розірвалося серце. Настала plethora[528]. Несений плеврою надлишок жовчі викликав тумор, відбулося переповнення, тобто інфаркт. Настав spasmus[529], і розірвалася arteria pulmonalis[530].
— Чуєте? — сказав Шарлей. — Ось як висловилася наука. Sine ira et studio. Causa finita[531], усе зрозуміло.
— Невже? — раптом озвався Коппірніґ. — А щур? Що вбило щура?
— Зжертий оселедець.
526
«Зараза, що в темряві ходить». Псалом 90; 6.
527
Світло на віки вічні (лат.).
528
З грецької — переповнення кров'ю.
529
Спазм (лат.) — з гр. spasma.
530
Легенева артерія (лат.).
531
Букв. «Без гніву й упередження», тобто цілком об'єктивно (Тацит). «Справа закінчена» (лат.).