Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
Але ніхто не сміявся.
Коппірніґ уже не повернувся. Коли наступного дня слуги прийшли за Інститором, той не влаштовував бурхливих сцен, був спокійним. Він тільки плакав і схлипував у цілковитому розпачі. Але коли його хотіли підняти, наробив у штани. Вирішивши, що це форма опору, здоровані, перш ніж витягнути нагору, добряче його накопали.
Інститор теж не повернувся.
Наступним — того самого дня — був Бонавентура. Геть здурівши від страху, міський писар став лаяти слуг, кричати і лякати їх своїми зв'язками. Слуги, звісно ж, не злякалися його знайомств, їм було начхати на те, що писар грав у пікет з бургомістром, пробощем, майстром монетного двору і старшим цеху броварників. Бонавентуру витягли, перед тим солідно відлупцювавши.
І він не повернувся.
Четвертим в інквізиторському списку був, усупереч власним чорним пророцтвам, не Тома Альфа, який з цієї нагоди всю ніч по черзі то плакав, то молився, а Камедула. Камедула не вчинив жодного опору, прислужникам навіть не довелося його торкатися. Пробурмотівши у бік співв'язнів тихе прощання, немодлінський диякон перехрестився і пішов на сходи з покірно опущеною головою, проте спокійною і твердою ходою, якої не посоромилися би й перші мученики, які йшли на арени Нерона чи Діоклетіана.
Камедула не повернувся теж.
— Наступним, — сказав з похмурою впевненістю Урбан Горн, — буду я.
Він помилявся.
Упевненість щодо своєї долі пронизала Рейневана тієї ж миті, коли нагорі гримнули двері, а залиті навскісним променем світла сходи задвигтіли і зарипіли під ногами прислужників, яких цього разу супроводжував брат Транквілій.
Рейневан піднявся, потиснув руку Шарлею. Демерит відповів дуже міцним потиском, і на його обличчі Рейневан уперше прочитав щось на кшталт дуже серйозної стурбованості — справді дуже серйозної. Вираз обличчя Урбана Горна говорив сам за себе.
— Тримайся, брате, — промовив він, до болю стискаючи йому руку. — Пам'ятай про Конрада з Марбурга.
— Пам'ятай, — додав Шарлей, — і про мою пораду.
Рейневан пам'ятав про обидві, але від цього йому зовсім не було легше.
Може, через вираз його обличчя, а може, через якийсь необачний рух здоровані підскочили до нього. Один схопив його за комір. І тут-таки відпустив, згорбившись, лаючись і стискаючи лікоть.
— Без ґвалту, — з притиском зробив зауваження брат Транквілій, опускаючи палицю. — Без насилля. Це, як би воно там не було і не виглядало, шпиталь. Зрозуміло?
Слуги щось забурчали, киваючи головами. Божогробець кийком вказав Рейневанові на сходи.
Свіже і холодне повітря ледве не звалило його з ніг, коли він набрав його в легені, захитався, заточився, сп'янівши, немов від ковтка оковитої на порожній шлунок. Він був би упав, але досвідчені слуги підхопили його під пахви. У такий спосіб провалився його відчайдушний план утечі. Або смерті в боротьбі. Тепер, коли його тягли, він міг тільки переставляти ноги.
Госпіс він бачив уперше. Вежа, з якої його вивели, замикала мури у глухому куті. З протилежного боку, біля брами, до мурів тулилися будинки, імовірно, там були шпиталь і медицинарій. А також, судячи з запаху, кухня. Під навісом біля муру було повно коней, які переступали ногами серед калюж сечі. Усюди крутилися збройні люди. «Інквізитор, — здогадався Рейневан, — прибув з численним ескортом».
З медицинарію, до якого вони прямували, долинали високі розпачливі зойки. Рейневанові здалося, що він упізнає голос Бонавентури. Транквілій перехопив його погляд і, приклавши палець до губів, наказав мовчати.
Усередині будинку, у світлій кімнаті, він опинився, немов уві сні. Сон був перерваний ударом, болем у колінах. Його кинули на коліна перед столом, за яким сиділи троє ченців у рясах — божогробець і два домініканці. Він закліпав, потрусив головою. Домініканець, який сидів посередині, худий з поцяткованою коричневими плямами лисиною над вузьким вінчиком тонзури, заговорив. Голос у нього був неприємний. Слизький.
— Рейнмаре з Беляви. Змов «Отче наш» і «Аве Марія».
Він змовив. Тихим і дещо тремтячим голосом. Домініканець тим часом колупався у носі, а увага його, здавалося, зосереджувалася виключно на тому, що він виколупав.
— Рейнмаре з Беляви. Світська влади має на тебе серйозні доноси й обвинувачення. Ти будеш переданий світській владі для слідства й суду. Але спочатку треба з'ясувати causa fidei[536] та ухвалити відповідний вирок. Ти обвинувачуєшся в чарівництві та єресі. У тому, що сповідуєш і поширюєш ідеї, які суперечать тим, що їх сповідує і яким навчає Свята Церква. Чи визнаєш ти свою вину?
536
Питання віри (лат.).