Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Різні автори наводять різні причини: багато хто звинувачує англійський клімат. Погода й справді могла б бути доленосним чинником, та особисто я скептично ставлюся до такого пояснення — наш клімат не так вже сильно відрізняється від клімату країн Північної Європи, не кажучи вже про клімат Шотландії, Ірландії чи Уельсу, жителі яких не виявляють подібних соціопатичних тенденцій. Певна річ, це не може дискваліфікувати погоду повністю (адже не всі курці мають рак легень), але, вочевидь, мають бути ще якісь інші фактори впливу.
На нашу «історію» тицьнуло пальцем ціле гроно дослідників, та вони не можуть дійти згоди, на який етап історії падає відповідальність за теперішні болячки. У нас була імперія, і ми її успішно втратили — так само, як і римляни, австрійці, португальці і багато інших, — та вони не стали такими, як ми. Дехто каже, що поведінка, яку ми тут досліджуємо, з’явилася недавно (автор книжки «Англійці: Вони взагалі люди?» у всьому звинувачує приватні школи, де концепт приватності набув просто-таки абсурдної форми, антрополог Джефрі Ґорер вважає, що певні аспекти нашої ментальності, зокрема стриманість та законослухняність, є наслідком нашої системи охорони порядку). Ще є категорія дослідників, які переконані, що хулігани в нас з’явилися вслід за сексом, десь так 1963 року, а до того, як баба дівкою була, все було інакше — люди знали честь і порядок. З ними, щоправда, дискутують ті, хто знайшов підтвердження про бешкет та стриманість у джерелах, що датуються XVII століттям. Я теж тут згадувала про жорстокі середньовічні футбольні баталії! Я не історик, але наскільки зрозуміла з експертних матеріалів, ми вже доволі давно страждаємо від «соціальної не-дужості» і початок хвороби не можна прив’язати до якогось історичного моменту чи процесу.
Отже, якщо ні клімат, ні історія не винні на сто відсотків у нашій «не-дужості», то, може, справа в географії? Те, що ми є «острівним племенем», вряди-годи служить поясненням для деяких рис нашого характеру, наприклад, відлюдкуватості. Може, в тому і є зерно правди, та я не думаю, що проживання на острові аж так далося взнаки — зрештою, є чимало інших острів’ян, які не схожі на нас, хоч і мають певні подібні риси. З іншого боку, якщо детальніше проаналізувати ситуацію і зважити розміри нашого острова та густоту населення, то аргумент географії звучить переконливіше! Ми не просто живемо на острові — це досить маленький перенаселений острів. І зовсім не складно здогадатися, що це благодатний ґрунт для бурхливого росту таких рис, як стриманість, зашореність, зацикленість на приватності та власному просторі, тривожність, незґрабність й інколи навіть грубість. Разом з ними процвітає культура негативної ввічливості, де все зосереджено навколо намагань не порушити чужого спокою та не спричинити комусь незручностей, а також культура, чутлива до класових питань, де всі переймаються статусом та демаркаційними кордонами, які чітко позначають, хто до якого класу належить. Ми стали суспільством, де панує соціальна незґрабність, неоковирність, двозначність, страх виявити почуття / емоції, де всі метушаться і хвилюються, кидаючись то в холодну стриманість, то в агресивну войовничість… Я зауважила, що ми, попри всі відмінності, дуже схожі на японців, — тепер я розмірковую, може, причина в тому, що ми живемо на маленьких перенаселених острівцях.
Та цей сумнівний географічний детермінізм не набагато переконливіший, ніж спроба пояснити нашу сутність кліматичними чи історичними факторами. Якщо географічний фактор має такий визначальний вплив на ментальність, то чому ж данці так відрізняються від скандинавів? Чому французи — такі французи, а німці — такі німці, вони ж бо живуть за крок один від одного, вздовж дуже умовного кордону. А як же ж горяни у Швейцарських та Італійських Альпах? Список можна продовжувати і продовжувати. Ні, географія таки дається взнаки, але на неї точно не можна списувати усе. Можливо, «соціальна не-дужість» зумовлена унікальною сукупністю кліматичних, історичних та географічних факторів.
Мені дуже прикро, але годі сподіватися на просту відповідь. Правду кажучи, я не знаю, чому англійці — такі англійці, і, якщо чесно, дуже сумніваюся, що хтось інший — знає. Та це зовсім не означає, що мій діагноз неактуальний: мені не треба знати причини «не-дужості», щоб сказати, що англійці трохи слабують на аутизм та агорафобію (чи на біполярний розлад, як на те пішло) і що в них є труднощі із соціалізацією. От психіатри так завжди роблять! Тож я не бачу підстав, чому самопризначений етно-психіатр не може скористатися такими привілеями! Окрім того, ви завжди можете оскаржити мій діагноз і запропонувати свій варіант.