Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
У будь-якому соціумі є соціальна ієрархія та особливі способи позначати соціальний статус. Англійська класова система особлива тим, a) наскільки наші смаки, поведінка, судження та соціальні контакти залежать від категорії класу (і / чи класових амбіції); б) що належність до певного класу взагалі не залежить від статків і дуже мало — від професії; всі індикатори, як-от мова, манери, смаки та стиль життя, лежать в позаекономічній площині; в) що в кожного з нас є вбудований надчутливий класовий радарчик; г) що ми заперечуємо всі вищенаведені факти і ніяковіємо від самої згадки про класову сегрегацію: вона в нас (особливо у середовищі середнього класу) прихована, непряма, ніде не прописана, лицемірна, і ми самі себе обманюємо. «Ввічливий егалітаризм». Ми по інерції зневажаємо «торгівлю». Всі наші класові індикатори та класові амбіції до безглуздя смішні. Жарти на тему класовості. Ключові фрази: «Англійцю годі рота відкрити, щоб його не зненавидів чи знецінив інший англієць»; «Та з такого середовища»; «Милий, не кажи “салфетка”, ми кажемо серветка»; «Той / та на Мондео»; «Трохи лажове / простацьке / для нуворишів / показне / вульгарне / негарне / грубе / для Шарон і Трейсі / міщанське / няшне / а-ля Тюдори»; «Та чванлива дурепа (бовдур / панько / курка / фраєрка / всезнайка з приватної школи / пануся / Каміла) думає, що чимось краща за нас!»; «А чого ти чекала від донечки бакалійника, яка вискочила заміж за пана?»; «Той милий чоловічок з крамнички за рогом».
Цінності
Ідеали. Фундаментальні принципи, яких ми дотримуємося. Моральні норми, до яких ми прагнемо, хоч і не завжди успішно.
Всенародна квазірелігійна манія. Недотримання правил чесної гри збурює праведний гнів більше, ніж будь-які інші гріхи. «Чесна гра» для англійця — це не якийсь грубий та нереалістичний егалітарний концепт: ми розуміємо, щось хтось обов’язково виграє, а хтось — програє, але переконані, що всі мають мати рівні шанси в боротьбі, за умови дотримання правил та без спроб шахраювати і виходити за межі уповноважень. Чесна гра — це засадничий принцип більшості неписаних правил етикету, а не лише спорту чи змагань, які першими спадають на думку: стояти в черзі — зводиться до чесної гри; взаємне вгощання, манери за столом, «впорядкований безлад», правила на дорозі; кодекс флірту; діловий етикет; ввічливий егалітаризм і т. д. — цей принцип всюди! (Ввічливий егалітаризм — це лукавство під маскою справедливості, це спроба приховати незручність від класової нерівності та відсутності рівноправ’я. Добре хоч, що ми здатні через них червоніти.) Схильність до компромісів, постійні вагання — «праворуч» чи «ліворуч» — які часто збоку бачаться як м’якотілість, а у кращому разі — як терпимість — все це результат чесної гри + поміркованості. Ми схильні вболівати за невдах — і тривожимося, коли успіху забагато — це теж про чесну гру. Загострену потребу у справедливості часто плутають із взаємовиключними речами — це може бути і соціалізм, і консерватизм, та навіть християнське милосердя! Майже вся англійська мораль — це, по суті, про чесну гру. Ключові фрази: «Ну, якщо чесно…»; «По правді»; «Треба дати шанс»; «Та годі тобі, це ж чесно!»; «Як чесно, то чесно!»; «Резонно»; «Суворо, але справедливо»; «Чесно і справедливо»; «Чекай своєї черги»; «Нумо чесно»; «Чесний поліцейський»; «Це тобі не з гуски вода!»; «Гра у відкриту»; «Не скупись»; «Живи сам і не заважай жити іншим»; «А з іншого боку»; «У медалі дві сторони»; «На противагу»; «Ну гаразд, то кожен хай стоїть на своєму!».
Основа основ. Більшість форм ввічливості у нас так глибоко вкорінена, що її не відрізнити від безумовного рефлексу, наприклад, ми рефлекторно кажемо «перепрошую», коли когось штовхнемо або навіть коли штовхнуть нас. Та більшість форм все ж потребують зусиль — свідомих зусиль чи, точніше кажучи, самосвідомості. Паралельно захоплюючись ґречністю англійців, всі дивуються ще й тим, які ми «стримані» — збоку це скидається на зверхність, відстороненість та ворожість. Попри те, що стриманість, без сумніву, є одним із симптомів «соціальної не-дужості», вона також, принаймні частково, є інваріантом ґречності. Це — те, що соціолінгвісти називають «негативною ввічливістю», турботою про те, щоб не порушити чужі кордони приватності і не нав’язуватися насильно (антипод «позитивній ввічливості», де фокус зміщений на першу особу, її потребу соціалізуватися та бути «своїм»). Ми судимо інших по собі, вважаємо, що всі переймаються приватністю як і ми, тож воліємо не пхати носа у чужі справи і ввічливо ігнорувати всіх навколо. Наші ґречні «перепрошую», «будь ласка» та «дякую» не такі вже й щирі та сердечні — по правді, в них нема нічого сердечного і щирого. Ґречність, за замовчуванням, передбачає певний рівень штучності та лукавства, а суть нашої ґречності зводиться до форми та дотримання правил, а не до того, щоб висловити щиру турботу. Тож коли ми нехтуємо правилами поштивості, то стаємо нестерпнішими і неприємнішими, ніж інші, не такі «ввічливі» народи. Природа обділила нас комунікабельністю, ми потребуємо усіх цих правил, щоб якось убезпечитись. Ключові фрази: «Перепрошую»; «Будь ласка»; «Дякую / Спасибі / Дяк / Дякую вам» (такі слова є у всіх мовах, але ми їх говоримо частіше); «Мені прикро, але…»; «Перепрошую, але…»; «Ви не проти?..»; «Чи не могли б ви?..»; «Правда?»; «Перепрошую, вибачте, чи не могли б ви, будьте такі ласкаві, передати мармелад?»; «Вибачте, страшенно перепрошую, але, здається, ви стоїте на моїй нозі!»; «При всій повазі, цей вельмишановний пан трохи зекономив на правді!».