Учта для гайвороння

Добра вода текла арками великого цегляного водогону, який у Браавосі називали «солодкою річкою». Багатії відводили труби собі у будинки; бідарі носили цебра та глеки з міських водограїв. Сем надіслав Йолю принести чистої води для питва, геть забувши, що дичацька дівчина прожила всеньке життя у Крастеровому Дитинці й не бачила навіть базарного містечка — годі вже казати про велике місто. Кам’яна плутанина островів та проток, що складала Браавос, позбавлена трави і дерев, переповнена незнайомцями, що балакали мовою, з якої вона не розуміла ані слова, перелякала її так, що спершу вона загубила мапу, а потім загубилася сама. Сем знайшов її у сльозах при підніжжі пам’ятника якомусь давно померлому дожеві.

— Маємо лише воду з протоки, — сказав він маестрові Аемону, — але на кухні її закип’ятили. Сон-вино теж є, якщо вам раптом треба.

— Я вже досить наспав, дякую. Води буде досить. Допоможи мені, будь ласкавий.

Сем підтримав старого і підніс кухлика до його сухих потрісканих вуст. Половина води пролилася маестрові на груди.

— Досить, — закашлявся Аемон, зробивши кілька ковтків. — Ти мене втопиш.

Він затремтів у Семових руках.

— Чому тут так холодно?

— Бо дров більше нема.

Дареон заплатив корчмареві удвічі проти звичаю за кімнату з комином, але ніхто з них не знав, скільки тут коштують дрова — на Браавосі-бо не росли дерева, хіба що у дворищах та садках заможних міщан і могутніх вельмож. Не пиляли браавосці й сосен, що вкривали зовнішні острови навколо їхньої велетенської затоки та слугували вітроламами проти штормів. Натомість дрова привозили човнами — річками, а потім через затоку. Навіть сухі кізяки тут цінували недешево — адже браавосці плавали водою замість їздити кіньми. Та вони б і не зважали, якби вчасно виїхали до Старограду — але саме цього їм не дозволила хвороба маестра Аемона. Ще однієї подорожі буремним морем він би не пережив.

Аемонова рука поповзла ковдрою, намацуючи Семову.

— Треба йти до порту, Семе.

— Коли зміцнієте, підемо.

Кволий старий не годився стрічати солоні бризки та мокрі вітри узбережжя — а Браавос майже увесь складався з узбережжя. На півночі лежала Порфірова Гавань, де браавоські торговці припинали кораблі попід банями та вежами палацу дожів. На заході — Тандитна Гавань, переповнена кораблями з інших Вільних Міст, Вестеросу, Ібену та казкових земель далекого сходу. Але і в інших місцях повно було невеличких пришибів, поромних стоянок, старих сірих корабелень, де креветники, краболови та рибалки ставили човни після походів прибережними болотами і гирлами річок.

— Вам зараз тяжко кудись ходити.

— То йди замість мене, — наполіг Аемон, — і приведи когось, хто бачив драконів.

— Я? — сахнувся Сем, почувши наказ. — Але ж, маестре, то були чутки! Побрехеньки жеглярів!

Свою частку вини мав понести і Дареон. Співець приносив з шинків та бурдеїв найчудернацькіші плітки, на які людям ставало уяви. На жаль, розповідь про драконів він почув добряче напідпитку і не зміг пригадати подробиць.