Учта для гайвороння
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Пісня льоду та вогню #4
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Учта для гайвороння». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В. Бродового: березень 2015 — жовтень 2016 р. Друга редакція, оновлена і з виправленнями: 22 травня 2017 р.
Мапи до книжки, разом з повним доробком перекладів: http://ice-and-fire.in.ua.
— …і людина ламається. Вона обертається і біжить, або прикидається мертвою і потім відповзає по трупах загиблих, або зникає під покровом ночі та шукає собі схованки. Думки про рідний дім давно покинули її, королі, пани та боги важать для неї менше, ніж підгнилий окіст, на якому можна перебитися ще день, чи міх поганючого вина, де можна потопити свій жах на кілька годин. Утікач живе від ранку до вечора, від обіду до обіду — радше звір, ніж чоловік. Тож панна Брієнна не помиляється. У такі часи, як зараз, подорожній мусить боятися втікачів з війська, берегти себе… але й жаліти їх.
Коли Мерібальд скінчив, у маленькому загоні запанувала тиша. Брієнна чула, як вітер шурхотить купкою верб, а десь далі ледь чутно кричить понурок. Чула тихий подих Пса, що трусив собі коло септона і віслюка, висолопивши язика з рота. Тиша все тривала і тривала, аж нарешті Брієнна спитала:
— Скільки вам було років, коли вас погнали на війну?
— Та ось як вашому малому, — відповів Мерібальд. — Замолодий, правду сказати, але ж усі брати пішли, то й я не хотів лишатися. Вілам сказав: я можу служити йому зброєносцем, хоча сам Віл був не лицар, а кухарчук, озброєний вкраденим з кухні ножем. Він помер на Порогах, не завдавши ворогові жодного удару. Його вбила лихоманка, і мого брата Робіна теж. Овейн загинув від удару буздугана, що розтрощив йому череп, а його приятеля Джона Віспу повісили за зґвалтування.
— То була Війна Дев’ятишагових Королів? — здогадався Гайл Добич.
— Так її звали люди. Щоправда, я не бачив на ній жодного короля і не заробив жодного шага грошей. Але в одному помилитися годі — то-таки була війна.
Семвел
Сем стояв перед вікном, схвильовано розхитуючись на п’ятах, і спостерігав, як останнє світло сонця зникає за рядком гостроверхих дахів. «Мабуть, знову напився, — похмуро подумав він. — Чи здибав нову дівку.» Він не знав, лаятися йому чи рюмсати. Адже Дареон нібито був його братом по службі. «Попрохай його заспівати — і не бажатимеш кращого. Попрохай щось зробити…»
Наповзли вечірні тумани, сірі пальці рушили вгору стінами будівель, що вишикувалися уздовж старої протоки.
— Він обіцяв повернутися, — мовив Сем уголос. — Ти теж його чула.
Йоля зиркнула на нього червоними набряклими очима. Брудне сплутане волосся звисало їй на обличчя; з ним вона скидалася на якусь сторожку тварину, що визирає з-за куща. Вони не запалювали вогню вже кілька днів, але дичацька дівчина однак купчилася коло комина — ніби сподівалася, що холодний попіл ще зберіг у собі якийсь жар.
— Йому з нами погано, — прошепотіла вона, щоб не збудити дитину. — Тут у нас сумно. Йому кортить туди, де вино, де всі посміхаються.
«Еге ж, — подумки погодився Сем, — а вино тут усюди, тільки не в нас.» У Браавосі повно було шинків, корчем, пивниць та бурдеїв. І якщо Дареонові більше до вподоби яскраве полум’я і кухоль пряного вина, ніж черствий хліб і товариство заплаканої жінки, боягузливого товстуна та хворого старого, хто може його винуватити? «Я можу. Він казав, що повернеться завидна і принесе їжі та вина.»
Сем знову визирнув у вікно, без надії сподіваючись побачити там співця, що поспішає додому. На таємне місто падала пітьма, вповзала до провулків, застеляла протоки. Добрі люди у Браавосі скоро почнуть зачиняти вікна і засувати двері. Ніч тут належала бравам-горлорізам та куртизанам. «Новим Дареоновим друзякам» — гірко подумав Сем. Віднедавна співець лише про них і базікав. Намагався навіть скласти нову пісню про одну куртизану — жінку на ім’я Місячна Тінь, яка чула його спів коло Місячного Ставу і винагородила поцілунком.
— Попросив би в неї срібла! — дорікнув йому Сем. — Нам бракує грошей, а не цілунків!
Але співець лише вишкірився і відповів:
— Деякі цілунки дорожчі за чисте золото, Смертяний.
І на це Сем теж сердився. Дареонові не вільно було складати пісні про куртизан — він мав доручення співати про Стіну та звитяги Нічної Варти. Джон сподівався, що його пісні надихнуть хоч кількох юнаків одягти чорне. А Дареон натомість голосив про золоті поцілунки, сріблясте волосся і червоні, як кров, вуста. Але ж ніхто ніколи не вдягав чорне заради червоних жіночих вуст!