Роман юрби

Вася Равлик стояв здумілий: її втеча його вразила. Не хотів, зрештою, нічого іншого, як пожартувати, ну, може, й відшити від неї того залицяльника, ну, може, трохи провчити її, але те, що вона так нагло його перелякалась і ще нагліше втекла – ні, це щось невгадне. По-перше, це доказувало, що відчувала перед ним вину, коли потайки вибиралася на танцюльки; по-друге, залишилася так само безрозсудною, бо навіщо було тікати? Коли б захотіла після цього від нього піти, то пішла б і не тікавши, а коли хоче залишитися, то тікати не було смислу тим більше. Але Вася Равлик уже трохи прожив на світі, а ще трохи прожив із цією втікачкою; він розумів: Рая в цей мент не думала ні про повернення, ані про втечу – вона просто перелякалась, отож і втекла. “Що ж тепер буде?” – думав Вася Равлик, опускаючись по схилові до альтанки, з якої стежив за Раєю. Було вже темно, й хоч унизу горіли ліхтарі, Раї він не помітив. Тоді спустився до річки й пішов поволеньки додому, бо ще одне його цікавило: хата його відчинена чи зачинена? Пройшов повз дім Магаданші – з-під хвіртки того обійстя вискочив раптом чорний котяра.

– Здрастє, тьоть Магаданша! – сказав чорному котові Вася Равлик, але кіт не відповів на його привітання, а чкурнув через дорогу, віщуючи Васі Равлику невдачу. Тоді Вася підійшов до межі, незримо прокресленої чорним котом, і проплюнув ту межу, прошепотівши заклинання на все добре. Рушив далі вже до двору рябої Надьки. І тут сталося те саме: з підворітні вискочив другий, цього разу чорно-білий кіт.

– Доброго вечора, тьоть Надь! – сказав Вася Равлик, бо так він завжди казав, бачачи цих котів. Тоді в шибці, темній, і кажемо, як ніч, спалахнув жовтий вогонь. Вася Равлик подумав, що це блиснуло скло підзорної труби рябої Надьки, але поставився до цього напрочуд байдуже. Він зайшов у власну хвіртку і побачив на стежці жіночого туфля. Здивовано підняв його – це таки був Раїн туфель. Присвиснув і вийшов на ґанка. Двері були незамкнуті, більше того, привідчинені. Вася зайшов у прохідну кімнату й засвітив світло. Тоді, все ще тримаючи туфля (другого він побачив на порозі спальні), зайшов туди і клацнув умикачем. Раїне плаття не було охайно повішене на спинку стільця, а кинуте жужмом, а з-під ковдри висувалося дні кучми: одна розпатлана – Раїна, а друга, так само розпатлана, її ляльки.