Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— Сьогодні надвечір Квесторк потрапить на прийом до зали Морготала. Я знаю це напевно. — Іще раз поцілувавши свій амулет, вона вела далі: — Мені б дуже хотілося бути там разом зі своїм чоловіком і сином, але мій час заснути в підземеллях Тронжхейма ще не настав. А тих, хто прагне прискорити свою смерть, Морготал ніколи не впустить до своєї святої зали. Проте, як би там не було, вся наша родина знову колись з'єднається. Усі наші пращури, які народилися потому, як Гунтера створив цей світ із темряви, обов'язково будуть разом із нами.
Ерагон став навколішки поруч із Глумрою й так само пошепки спитав:
— Але звідки в тебе таке знаття?
— Важко сказати, я просто знаю… Ото й усе. — Її рухи були повільні й виважені, коли вона торкалася кінчиками пальців до ніг усіх божеств: — Адже світ не міг створити себе сам, як не можуть створити себе самі меч або шолом. Тож істоти, які його створили, мали володіти божественною силою, і саме у них, у богів, ми й маємо просити відповіді на всі питання. Вони допомагають мені краще збагнути цей світ і звільнитись від тягаря плоті.
Жінка-гном сказала це таким упевненим тоном, що Ерагонові мимохіть і собі захотілось повірити в її богів. Йому дуже кортіло позбутися своїх страхів і вагань, а також, знати, що світ це лишень лабіринт жахіть, і горя, яким доводиться блукати людям. Юнак хотів пірити в те, що не помре назавжди після того, як хтось раптом зітне йому мечем голову, що обов'язково зустрінеться з Бромом, Герроу й усіма, кого він любив і втратив. Ці думки подарували йому надію і спокій, проте якась частина Вершника відчайдушно пручалася, вперто нагадуючи йому, що він перш за все людина, а людям не годиться вірити в божества гномів, адже сам він навряд чи зможе колись повністю збагнути їхню суть.
Юнака також неабияк спантеличувало те, що кожна раса вважала своїх богів єдиними. Він дав би руку на відсіч, що якби зараз спитався в Нар Гарцхвога або в когось іншого з мандрівних племен, чи їхні боги єдині, то почув би ствердну відповідь. Ба навіть чорні священики Хелгрінда відповіли б йому те саме. «Але звідки ж мені знати, яка саме релігія є справжньою? — думав юнак. — Адже те, що хтось ревно дотримується своєї віри, ще зовсім не означає, що вона є єдиною й вірною стежинкою, яка приведе до правди… А може статися й так, що жодна з релігій не здатна відповісти на всі питання цього велетенського світу. Може, слід вірити в усіх богів одразу або ж не вірити в них узагалі, як це, приміром, роблять ельфи. Як же все це складно…»
Глумра тим часом глибоко зітхнула, пробелькотіла щось мовою гномів, а потім звелася з колін і закрила нішу занавіскою. Ерагон і собі звівся, відчуваючи, як м'язи, які ще не встигли відпочити після бою, пронизує шалений біль. Насилу дошкандибавши до столу, юнак підняв із долівки крихітного стільця й знову примостився на ньому, мов горобець на тернині, спостерігаючи, як жінка-гном дістала з кам'яної шафи два олив'яні кухлі й наповнила їх запашним вином.
Потому вона підняла свій кухоль догори й виголосила довгу промову. Ерагон спробував подумки повторити те, що вона казала, але так до пуття й не збагнув змісту.
— Добре, — сказала Глумра, осушивши кухоль до дна, — так добре знати, що Квесторк іще й досі живий і зараз перебуває в залі Морготала. Тож нехай він здобуде собі ще більшу славу, слугуючи богам! — По цих словах вона налила собі ще один кухоль вина й залпом його спорожнила.
Допивши смачний трунок, Вершник став прощатися з Глумрою, але та несподівано зупинила його помахом руки.
— Убивце Тіні, чи маєш ти прихисток, де міг би перечекати, доки на тебе не перестануть полювати вбивці?
Вершник у кількох словах переповів їй, що збирається залишатися в їхніх підземеллях, доки Орик не пришле за ним гінця. Дослухавши юнака, Глумра коротко кивнула й рішуче мовила:
— Тоді ти та твої супутники можете залишитись у мене, Убивце Тіні. Звісно, я не наполягаю на цьому…
Ерагон став було відмовлятися, проте жінка-гном заперечно похитала головою:
— Я не хочу дозволити воїнам, що пліч-о-пліч билися поруч з моїм сином, вештатися холодними темними печерами. Тож поклич своїх друзів, і ми разом скоротаємо цю ніч, чогось попоївши та випивши доброго вина.
Не бажаючи ображати Глумру, Ерагон покликав до хатинки своїх охоронців і перекладача. Потому вони допомогли їй приготувати вечерю, а коли на столі стояли хліб, м'ясо й пиріг, усі разом випили за світлу пам'ять Квесторка й теревенили аж до пізньої ночі.
Жінка-гном була напрочуд жвавою, вона пила більше за всіх, голосно сміялась і ледь не через кожне слово вставляла якісь дотепні жарти. Така поведінка неабияк здивувала Вершника, проте, уважніше придивившись до обличчя Глумри, юнак помітив, що навіть тоді, коли її вуста розпливалися в широкій посмішці, очі все одно були сповнені безмежного смутку. А часом, коли їй здавалося, що її ніхто не бачить, радісний вираз миттю злітав з обличчя, і воно ставало спокійним та похмурим.