Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Члени внутрішнього кола повинні вміти добровільно відділитися від тіла у будь-яку мить, без усіляких отрут.
— Вибач, Бене. Я ніколи не заходив так далеко. Не звертай уваги: я знаю інші адекватні способи встановлення фінального захисту замість захисту третього рівня. Нехай.
— Ти можеш відцідитися від тіла за бажаннями, сказали вони мені, — якщо перед цим вивчиш марсіанську... Джубале, я ж сказав, що Майк розводить змій. Я маю на увазі, що і в переносному, і в буквальному значеннях вся його церква — це зміїне кубло. Нездорове.
Але дозволь мені його описати. Храм Майка — це невелике місто, майже лабіринт. Велика аудиторія для громадських зустрічей, кілька менших — для зустрічей за запрошеннями; багато менших кімнат та житлові квартири, — дуже багато житлових квартир. Джилл надіслала мені радіограму, де йшлося про те, куди йти, — тож мене висадили біля входу до квартири на вулиці за Храмом. Житлові квартири над головною аудиторією приватні до такої міри, до якої це тільки можливо у місті.
Джубал кивнув.
— Це має сенс. Немає значення, твої дії законні чи ні, — а цікавість сусідів завжди дратує.
— У цьому разі це дуже гарна ідея. Мене впустили через кілька зовнішніх дверей; припускаю, що спочатку просканували (хоча я й не бачив сканера). Далі — ще через двоє автоматичних дверей, кожні з яких сповільнюють темп руху ймовірних нападників. Потім — вгору трубою стрибків. Джубале, це була незвичайна труба для стрибків. Її контролював не сам пасажир, а хтось, розташований за межами поля зору. Ще один доказ того, що вони хотіли приватності й мали намір її отримати — адже евентуальній групі копів знадобиться спеціальний підйомник, щоб потрапити нагору: там немає жодних сходів. Цей пристрій зовсім не схожий на звичайну трубу для стрибків — і, чесно кажучи, я уникав його, коли міг, бо мене там починало нудити.
— Я ніколи не користувався трубами — і не буду, — м'яко сказав Джубал.
— Ти б не заперечував проти цієї. Мене підіймали обережно, немов пір'їнку.
Не мене, Бене. Я не довіряю механізмам. Вони кусаються.
Джубал додав:
— Проте мушу зазначити, що мати Майка була однією з найвидатніших інженерів усіх часів, а його батько — справжній батько — був пілотом номер один та майстерним інженером, чи й навіть більше... І обоє досягли рівня геніїв. Якщо Майк вдосконалив труби для стрибків, щоб вони підходили людям, я б точно не здивувався.
— Можливо, й так. Я дістався вершини і приземлився, — ніяких спроб схопитися за щось, жодних сіток безпеки, якщо чесно, я теж не бачив. Через безліч дверей я пройшов у величезну вітальню. Величезну! Дуже дивно обставлену, — радше аскетично. Джубале, є люди, які вважають твоє домашнє господарство дивним.
— Навіть уявити не можу чому. Лише просто й зручно.
— Що ж, твоє ménage[72] — це Завершальна Школа Тітоньки Джейнс для Очищення Юних Леді, принаймні порівняно з вибриками Майка. Щойно зайшовши, я вже побачив перше, чому не повірив. Крихітка, татуйована від підборіддя до кінчиків пальців на ногах, геть зовсім неприкрита. Чорт, навіть домашнього фігового листочка — на ній були лише татуювання, скрізь! Фантастика!
Джубал тихо промовив:
— Ти — селюк з великого міста, Бене. Знав я якось одну татуйовану леді. Дуже мила дівчина. Сильна у певному значенні. Проте солодка.
— Що ж... — припустив Бен, — я розповідаю тобі перші враження. Ця дівуля теж дуже мила — щойно ти звикнеш до її живописного оформлення і ще того факту, що з нею поряд зазвичай є жива змія.
Джубал похитав головою:
— Мені цікаво, чи є хоч один шанс, що це та сама жінка. У наші часи рідко коли зустрінеш повністю татуйовану жінку. Проте леді, яку я знав — десь років тридцять тому, — була б застарою зараз для того, щоб це була вона. Гадаю, до того ж вона надто сильно боялася змій — до межі пристойного. Хоча мені самому подобаються змії... З нетерпінням чекаю на зустріч з твоїм другом. Сподіваюся на неї.
— Побачиш, коли навідаєш Майка. Вона — хтось на кшталт мажордома для нього. І жриці, якщо ти пробачиш мені це слово. Патриція — але її називають «Пат» чи «Патті».
— О так! Джилл говорила про неї... І вона дуже її поважає. Хоча ніколи не згадувала про тату. Може, не думала, що це важливо. Чи, можливо, — що це не моє діло.
— Але вона якраз віку твоєї подруги, принаймні за її словами. Коли я сказав «крихітка», то знову ж таки описував перше враження. Вона виглядає на двадцять, проте стверджує, що її найстаршій дитині вже більше. У будь-якому разі вона вийшла, щоб зустріти мене, прикрашена лише широкою посмішкою, обвила мене руками й поцілувала. «Ти Бен, я знаю. Ласкаво просимо, брате! Я принесу тобі води!»
72
Господарство.