Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

У степу та на півдні лісостепу розвиток цієї культури тривав довше, поділяючись на два-три етапи. Показником часу стають контакти племен Східної Європи з Мікенською державою та населенням Центральної Європи. Вони були започатковані під час воєнних походів XVII—XVI ст. до н. е. Одним із свідчень останніх є Бородінський (Бессарабський) скарб XVI ст. до н. е., що сполучає зброю та символи влади, виконані зброярами та ювелірами Крито-Мікенського світу, з одного боку, й майстрами сейминського кола — з іншого[305]. Із стабілізацією політичної ситуації ці відносини стають мирними, торговими. Золотий посуд та клепані бронзові казани, карпато-мікенський стиль орнаментики поширюються на схід, аж до Приуралля. Окремі символи та знаки цього стилю органічно вплітаються у декор місцевого посуду, утворюючи своєрідну знакову систему.

Грунтознавчі та палеокліматичні дослідження засвідчують, що на часовому відтинку від 1700 до 1200 р. до н. е. на півдні Європи встановлюється період оптимальної зволоженості[306].

Сприятлива екологічна ситуація зрештою вплинула і на політичні процеси на теренах України. Розпочинається період сталої осілості. Кожна із досліджених культур цього часу (доба пізньої бронзи) репрезентована сотнями поселень. Уперше за добу бронзи побутові пам’ятки помітно переважають над поховальними. Відносно високий рівень розвитку землеробства та скотарства був забезпечений розвиненою металообробкою.

Після широкого, але короткочасного розвою культури багатоваликової кераміки етнічна ситуація в Україні стабілізується в усталених раніше межах. Протослов’янська етнічна група займає правобережний лісостеп та Полісся. Із протослов’янами у третій чверті II тис. до н. е. більшість археологів та лінгвістів пов’язує тщинецько-комарівську спільність, що локалізується приблизно на тій же території, що й носії культур шнурової кераміки. Ніяких значних переміщень населення у цей час археологічно не фіксується. Слід відзначити, що останні дослідження комарівської культури дають підстави припустити, що наприкінці існування посилюються контакти її носіїв з племенами, котрі населяли Балканський півострів та Дунайську долину. Такі зв’язки могли відбитися на етнічному складі носіїв комарівської культури (карта 13).