Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— От Мемфіс — це таки справді затяте місто.
— Куди йому до Чікаго, Джексоне. Мемфіс затятий тільки щодо негрів. А Чікаго затятий і на північному боці, й на південному, й на західному, а на сході там озеро. Але люди там неввічливі й невиховані. А отут, в Італії, коли вже хочете побачити справжнє затяте місто, то їдьте в Болонью. І кухня там чудова.
— Я ніколи там не був.
— Ну, ось і гараж, де ми поставимо машину, — сказав полковник. — Ключ можете здати в контору. Тут не крадуть. А я тим часом загляну до бару. Валізи вони самі занесуть.
— А рушницю й патрони можна лишити в багажнику?
— Авжеж. Тут не крадуть, я ж уже казав.
— Я дбаю про ваше майно, пане полковнику, тож хотів ужити заходів…
— Ви такий в біса солодкий, що часом аж верне, — сказав полковник. — Чи вам позакладало?
— Я усе чув, пане полковнику.
Полковник, за звичкою, зміряв його нищівним поглядом.
«От сучий син, — подумав Джексон, — а вдавав із себе такого добрягу».
— Вийміть валізи, поставте машину отам, огляньте скати, заправте водою й пальним, — загадав йому полковник і рушив просто до бару зацементованою доріжкою, залитою бензином та мастилом.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
В барі, за першим столиком біля входу, сидів міланець, скоробагатько з часів війни — такий огрядний і самовпевнений, як бувають тільки міланці,— з шикарною і надзвичайно знадливою коханкою. Вони пили ntgroni — суміш двох частин десертного вермуту та однієї частини зельтерської,— і полковник подумав: скільки ж податків той мусив приховати, щоб мати змогу купити оцю випещену дівулю в норковому манто та гарну спортивну машину — він бачив, як шофер щойно відвів її довгою вигнутою естакадою в гараж. Обоє витріщились на нього, як і слід було чекати від невихованих людей такого гатунку, і полковник, недбало відсалютувавши, сказав по-італійському:
— Пробачте, що я в мундирі. Але це мундир, а не маскарадний костюм!
Не чекаючи відповіді, він повернувся і пішов до стойки. Звідти можна було наглядати за багажем, як оті дві pescecani[152] наглядали за своїм.
«Він, певно, commendatore[153],— подумав полковник. — А вона вродлива, бездушна погань! А таки вродлива, бісова личина! Цікаво, як би воно було, коли б я мав гроші, щоб купити отаку кралю й одягати її в норку? Та хай вона згине! Вистачить і того, що в мене є».
Бармен потис йому руку. Він був анархіст, але не засуджував полковника за те, що той — полковник. Навпаки, він почував велику гордість і радість із цього, немовби й анархісти тепер мали свого полковника; за ті кілька місяців, що вони були знайомі, у бармена виникло таке почуття, ніби це він сам створив полковника чи надав йому такого рангу; він дуже пишався цим, немов збудував якусь дзвіницю або старовинну церкву в Торчелло.
Бармен почув розмову, чи, власне, репліку, яку полковник кинув мимохідь, і був задоволений.
Він миттю послав ліфт униз по джин та кампарі.
— Зараз, — мовив він, — сюди підіймуть ваше питво. Ну, що там робиться в Трієсті?
— Щось таке, як ви собі уявляєте.
— Я не можу собі уявити.
— Ну, то й не натужуйтесь, бо дістанете геморой.
— Я не від того, якщо й мені дадуть полковника.
— Ось і я був не від того.
— Глядіть, щоб на вас ще й швидка не напала!
— Тільки не скажіть вельмишановному Паччарді,— мовив полковник.
Це стало їхнім улюбленим жартом: вельмишановний Паччарді був міністром оборони Італійської республіки. Він мав стільки ж років, як і полковник, і мужньо воював у першу світову війну, а також в Іспанії, де командував батальйоном і де полковник, тоді воєнний спостерігач, познайомився з ним. Серйозність, з якою міністр оборони ставився до своїх обов'язків у цій нездатній до будь-якої оборони країні, смішила полковника і бармена. Обидва були практичними людьми, і кожна згадка про вельмишановного Паччарді як захисника Італійської республіки дуже їх розважала.
— У нас там весело, — сказав полковник. — Отож я й не від того.
— Слід би трохи механізувати вельмишановного Паччарді. Дайте йому атомну бомбу.
— У мене в багажнику є аж три, — сказав полковник. — Найновіші, вдосконалені моделі. Паччарді не можна лишати без зброї. Треба дати йому ще й бактерій.
— Авжеж, ми не підведемо вельмишановного Паччарді! Краще один день побути левом, аніж усе життя ягням.
— Краще померти стоячи, ніж жити на колінах, — додав полковник. — Але частенько доводиться й на череві плазувати, коли хочеш лишитися живим.
— Це що за балачки, полковнику!
— Ми їх голими руками подушимо! — провадив полковник. — На ранок устане мільйон захисників вітчизни.
152
Акули (італ.).
153
Ділок (італ.).