Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

— Трупи треба ховати негайно, інакше чума буде розгоратися зі швидкістю степової пожежі. Скажіть солдатам, що я даю їм час лише до заходу.

— Я вже сказав. Не можна залишати трупи в будинках. Буде лише гірше.

— Гірше? — Посміхнувся Річард. Дрефан не відповів.

— Пробач, — сказав Річард. — Бовкнув не думаючи. Ти не знайшов нічого, що могло б принести якусь користь?

Дрефан спустив на зап'ястя закочені рукави своєї білої сорочки.

— Річард, від чуми немає ліків. Принаймні я жодних не знаю.

Єдина надія — здоровий спосіб життя. І якщо говорити про нього, то в це поняття не входить сидіти в задушливій кімнаті і майже не спати. Я вже попереджав тебе щодо цього. Тобі треба пройтися, подихати повітрям.

Річард втомився від спроб перекласти книгу, а те, що він дізнався з перекладу, його просто вбило. Він клацнув застібками книги і відсунув стілець.

— І так, і так нічого доброго. Що ж, пішли на прогулянку, — Річард позіхнув і потягнувся. — А чим займалася ти, — спитав він Келен, — поки я сидів у задушливій кімнаті?

Келен крадькома кинула погляд на Дрефана.

— Я… я допомагала Дрефану і Надін.

— Допомагала їм? У чому?

Дрефан розгладив складки на грудях.

— Келен допомогла мені доглядати за слугами. Деякі з них… хворі.

Річард різко повернувся до нього:

— Чума вже в палаці?

— Боюся, це так. Шістнадцять хворих. У деяких звичайні нездужання, у решти… Річард втомлено зітхнув.

— Зрозуміло.

Раїна стояла на варті біля дверей. Річард сказав їй:

— Раїна, ми йдемо на прогулянку. Раджу тобі скласти нам компанію.

Раїна посміхнулася і відкинула назад своє чорне волосся.

— Магістр Рал, — сказала вона, — я не хотіла відривати вас від роботи, але капітан міської варти доставив вам рапорт.

— Я знаю. Я чув. Три сотні людей померли вчора ввечері.

Раїна переступила з ноги на ногу, і її шкіряний одяг рипнули.

— Крім того, вчора вночі була знайдена ще одна жінка, зарізана так само, як і ті чотири.

Річард зажмурився і провів долонею по обличчю. Підборіддя в нього був колючим: він забув навіть поголитися.

— Добрі духи! Хіба і так помирає мало людей, щоб ще їх вбивав якийсь маніяк!

— Вона теж була повією, як і інші? — Запитав Дрефан.

— Капітан сказав, що, схоже, так. — Дрефан з огидою похитав головою.

— Повії розносять чуму. Краще б зараз потурбуватися про це, ніж про те, як зловити божевільного. — Річард побачив, що по коридору підходить Бердіна.

— Якщо його не впіймати, у нас буде лише більше клопоту. — Він повернувся до Раїни. — Коли ми повернемося, скажіть капітанові, нехай його люди рознесуть звістку про цього маніяка і попросять повій для їх же безпеки на деякий час залишити свою професію. Не сумніваюся, що солдати знають всіх повій в місті. — Підійшла Бердіна, і Річард запитав її:

— Хіба зараз не твоя черга чергувати біля сильфіди?

Бердін знизала плечима:

— Я прийшла змінити Кару, але вона сказала, що хоче залишитися ще на одну зміну.