Історія України-Руси. До року 1340

Се була, скажім, черниця; але й иньші княгинї, серед сьвітського житя брали дїяльну участь у церковних справах. Приклад маємо в оповіданню про кн. Верхуславу, жінку Ростислава Рюриковича, згадуванім вже вище. З припадкової згадки еп. Симона знаємо, що вона протеґувала печерського монаха Полїкарпа, Симонового приятеля, хотїла його вивести на епископа й про се писала до Симона: „Пише до мене Ростиславова княгиня Верхуслава”, каже Симон Полїкарпу, „що хоче поставити тебе епископом або в Новгород на місце Антонїя, або в Смоленськ на місце Лазаря, або в Юриїв на місце Олексїя, — хоч би, каже, прийшло ся менї й тисячу (гривен) срібла на се видати задля тебе й Полїкарпа!” 21) Як бачимо з сього, княгиня кореспондувала з еп. Симоном, а для того щоб вивести на епископа свого протеґованого, брала ся перевести сю справу у митрополита (йому то треба було за се заплатити).

Розумієть ся, коли княгинї (і бояринї) вміли інтересувати ся так близько церковними справами, певно, ще більше мусїли вони інтересувати ся справами далеко близшими, від котрих залежала їх доля і щастє — справами державного, полїтичного житя. Київська лїтопись, оповідаючи про війну Сьвятослава Всеволодича з Ростиславичами, каже, що він обдумав сю справу, що була тільки частиною дуже широкого пляну, в секретї від бояр, з княгинею лише й своїм улюбленцем Кочкарем 22); певно, се було звичайним явищем, що княгиня бувала участницею полїтичних плянів свого чоловіка, або й впливала через нього на полїтичні справи. „Настаска”, нешлюбна жінка Ярослава галицького, має своїх „приятелїв”, свою партію, яка викликає роз'яреннє серед боярства своїми впливами в полїтицї. Володимира Васильковича виручає під час його хороби жінка — її висилає він переговорювати ся з князями або післанцями, які приїздили до нього: приїхав був Конрад мазовецький порадити ся з Володимиром про свої пляни на Краків, але „Володимир не казав йому прийти до нього, а сказав княгинї своїй: „піди, поговори з ним і відправ — нехай собі їде, а у мене йому нема що робити”, княгиня же прийшовши переказала йому слова Кондрата: „пусти зі мною свого Дуная, аби минї було більше чести”, і Володимир так зробив 23). Але княгиням доводило ся не раз і зовсїм самостійно виступати. Лїтопись, оповідаючи про смерть Сьвятослава Ольговича, каже, що княгиня по нарадї з епископом і визначнїйшими боярами постановила затаїти смерть чоловіка, поки надїде її син, і заприсягла дружину, що не дадуть знати претенденту — Сьвятославу Всеволодичу 24). Подібні випадки, коли княгинї приходило ся робити заходи для забезпечення порядку в землї або для ратовання інтересів династиї, трапляли ся певно нераз і під час неприсутности князя — поки він ходив у далеких походах. Приклад союза княгинї з боярською партією против самого князя дає нам теж історія Ярослава галицького: його княгиня Ольга, незадоволена чоловіком, тїкає з декотрими прихильниками в Польщу й зістаєть ся там, поки її партія не перевела свого coup d'êtat, щоб змусити князя до потрібних їм уступок.