Чорнильна смерть

Реза полетіла геть, до зали з тисячею вікон, до Чарівновустого.

— Резо! Пташка вже ніколи не полишить тебе! — застеріг її Вогнерукий, але вона все одно запхала собі зерна в рот.

Довелося докласти багато зусиль, щоб вивести її з кімнати до того, як повернувся Срібний князь. Розпач на її обличчі краяв Вогнерукому серце. Вони не знайшли книжки з чистими сторінками, і обоє знали, що це означає: помре не Змієголов, а Сойка від руки або Свистуна, або Хлопчика-мізинчика, або білих жінок, бо він не зміг сплатити ціну, яку вимагала Смерть за його життя.

Реза полетіла до Чарівновустого тільки тому, щоб він не вмирав на самоті. Чи, може, ще сподівалася, що його врятує якесь диво? Можливо. Вогнерукий не розповідав їй, що Смерть знову забере його, — а потім його доньку.

— Якщо не знайдеш книжки, — шепнув йому Чарівновустий до того, як послав його прокладати вогненний слід для Свистуна, — тоді принаймні спробуймо врятувати нашу доньку.

Нашу доньку… Вогнерукий знав, де можна знайти Бріану, але як він захистить Меґі від Свистуна чи навіть від білих жінок?

Звичайно, Свистунові люди намагалися затримати Вогнерукого, коли він привів їх до Сойки, але втекти від них було легко. Вони й досі шукали його, але пітьма в замку не тільки була добром для очей Змієголова, а й приховувала його ворогів.

Орфей, здається, був дуже впевнений, що його чорного пса досить для охорони Бріани. Біля клітки, де вона сиділа, горіло два смолоскипи, а вона так зіщулилася в ній, що скидалася на пійману пташку. Проте жоден солдат не охороняв її. Справжній охоронець чигав десь у затінку, там, куди не доходило світло смолоскипів.

Як Орфеєві пощастило приборкати його?

— Не забувай, він вичитав його з книжки, — казав Чарівновустий. — То була книжка для дітей, але я не певен, що з цієї причини Феноліо зробив жах лагіднішим. Проте його створено зі слів, і, гадаю, Орфей скористався словами й для того, щоб зробити його покірним. Лише кілька переставлених слів, кілька трохи перекручених речень — і нічне жаховисько стало слухняним песиком.