Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Таким чином, у період, що передував проголошенню державної незалежності, вітчизняне правосуддя опинилось на перетині двох масштабних соціальних перетворень. З одного боку, у 1987–1991 рр. відбувався загальносоюзний процес демократизації, в рамках якого проводилося реформування системи юстиції, а з іншого — набував обертів рух на утвердження національної державності. Відтак трансформація в галузі судівництва відбувалась під впливом як політико-правових і законодавчих рішень, що приймались у рамках союзної держави, так і відроджуваної української національної свідомості, законодавчим виразом якої стали постулати Декларації про державний суверенітет України.

У цей короткий перехідний період фактично окреслювались основні контури майбутньої системи українського правосуддя та з’являлися паростки судової влади. Зокрема, відбулося розширення судової юрисдикції. Чисельні позасудові й квазісудові органи поступово перетворювались на судові інституції. Почалося відокремлення судових органів від системи органів державного управління.

Республіканська юридична система активно набувала потенцію самостійності й самодостатності. Посилилась роль суду в загально-соціальному масштабі. Зміцнились гарантії суддівської діяльності. І, нарешті, започаткувались кардинальні зміни у правосвідомості суддів та перетворення у правничому середовищі.

У відповідь на події 19 серпня 1991 р., кваліфіковані як спроба державного перевороту, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України, яким відновила тисячолітню традицію національного державотворення та реалізувала вимоги Декларації про державний суверенітет України, перш за все право самовизначення української нації.

З моменту схвалення цього історичного конституційного акта всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. на території України правопорядок став спиратись виключно на Конституцію та закони України. Тепер де-юре остаточно розірвався правовий зв’язок між вищими органами юстиції і прокуратури Української Республіки та Радянського Союзу. Міністерство юстиції УРСР, Верховний Суд УРСР та Прокуратура УРСР набули статусу в абсолютному вимірі вищих органів, відповідно юстиції, судів та прокуратури.

Процес формування національної системи правосуддя відбувся без зовнішніх ускладнень. «Пуповина», якою республіканська юридична система була зв’язана із загальносоюзними органами, «пересохла» швидко та безболісно, без політичного та юридичного протиборства.

На момент проголошення української державності в суспільстві лише народжувалося розуміння судової влади. Попередня ідеологія, доктрина і практика виходили з ідеї всевладдя Рад (радянської влади), в якій суду відводилась роль лише інструменту реалізації соціалістичної загальнонародної влади. Законодавство і доктрина оперували лише поняттями «суд», «правосуддя», всіляко уникаючи згадки про суд як владу. Посада судді де-факто пов’язувалась із необхідністю членства у комуністичній партії, а судді вищих судів належали до партійної номенклатури. На суд, окрім здійснення правосуддя, покладалися функції боротьби зі злочинністю та профілактики злочинів, функції виховання громадян у дусі соціалістичної законності, утвердження єдиної радянської ідеології.