Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
На нашу думку, в усіх наведених формулюваннях відображається тогочасне розуміння права лише як установленого владою порядку суспільних відносин, що має захищатися всією міццю держави і, зокрема, її судовими органами. Поняття добра і справедливості як первинної основи права, природних прав людини, очевидно, залишалися за межами такого розуміння. За цих умов діяльність судів була надмірно одержавленою і заполітизованою.
У цьому контексті слід погодитися з думкою В. Ф. Сіренка, що на суди не може бути покладене завдання захищати певний економічний, соціальний і політичний лад, оскільки це перетворює їх на органи відкритої політичної репресивної дії. Коли ж будь-який високопосадовець чи політичний діяч вимагають від суду рішення у державних інтересах, або в інтересах реформ, або в інтересах конкретних організацій, то вони не лише грубо порушують конституційні засади правосуддя, а й проявляють повне невігластво та цинізм стосовно природи й призначення судової влади, а також інституту прав людини і громадянина. «Суд є останнім бастіоном, останнім рубежем демократії, далі починаються самосуд, анархія, хаос, розлад всіх життєзабезпечувальних систем суспільства»[1042].
Втім, як не дивно, охоронний і утилітарний підхід до правосуддя відповідав настроям багатьох верств українського населення, які вітали «революційне насильство» над класовими супротивниками та беззастережно погоджувалися на керівництво й патерналістську опіку з боку «мудрих керманичів» держави. Опозиційні настрої ретельно приховувались, і сьогодні важко сказати, який відсоток населення можна віднести в той чи інший період до активних чи пасивних противників радянської влади. Принаймні за зовнішніми проявами кредит довіри до органів радянської влади був доволі великим, що доводить сумнівність популярних нині категоричних тверджень про «за визначенням» нелегітимний характер радянської судової влади.
Розділ 11
Становлення судової влади у незалежній Україні
11.1. Зміни судоустрою і судочинства України з набуттям незалежності
16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України[1043], в якій було утверджено спрямування на створення демократичного суспільства та побудову правової держави, поділ державної влади та гарантування прав і свобод людини, включаючи захист усіх форм власності. У III розділі цього визначального політико-правового акта прямо вказано, що державна влада в Республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
На момент прийняття Декларації ще існував як федеративна держава Радянський Союз, діяли Конституція СРСР 1977 р. та Конституція УРСР 1978 р., але політико-правові та ідеологічні підвалини радянської державності вже перейшли у стан розпаду та соціального відторгнення. Завдяки атмосфері гласності мільйони людей дізналися про корупцію у найвищих ешелонах влади, про політичні переслідування, про вражаючі недоліки системи кримінальної юстиції. Суспільство вимагало справедливості та змін.
Починаючи від 1987 р., у фокусі суспільного обговорення перебували проблеми гласності та змагальності судочинства, необхідності розширення судової юрисдикції, запровадження суду присяжних, реформи правоохоронних органів та системи юстиції. У засобах масової інформації активно друкувалися міжнародно-правові акти у сфері правосуддя та прав людини, поширювались і обговорювались матеріали щодо функціонування правових порядків на прикладі демократичних країн. Буквально за декілька років суттєво змінились акценти у вітчизняній правовій доктрині та значно розширилося коло міжнародних наукових зв’язків.
Нові правові ідеї почали втілюватись і в законодавчій сфері. Зокрема, в порядку реалізації положень ч. 2 ст. 58 Конституції СРСР Законами СРСР від 30 червня 1987 р. Про порядок оскарлсення в суд неправомірних дій службових осіб, що ущемлюють права громадян[1044] (діяв із 1 січня 1988 р. по 30 червня 1990 р.) та від 2 листопада 1989 р. Про порядок оскарження в суд неправомірних дій органів державного управління і посадових осіб, що ущемлюють права громадян[1045] (набув чинності 1 липня 1990 р.) було визначено та запроваджено порядок оскарження до суду неправомірних дій спочатку посадових осіб, а згодом — і колегіальних органів державного управління. Юридична практика демонструвала доволі позитивну динаміку застосування цих законів, які пробудили до життя досі «приспану» конституційну норму, з високим відсотком задоволення позовів до органів влади й посадових осіб.
1042
Сиренко В. Ф. Государство: демократическое, правовое, социальное (Очерки. Дискуссионные вопросы) / В. Ф. Сиренко. — К.: Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, 2013. — С. 166.
1043
Відомості ВР УРСР. — 1990. — № 31. — Ст. 429.
1044
Ведомости ВС СССР. — 1987. — № 26. — Ст. 388.
1045
Там же. — 1989. — № 22. — Ст. 415.