Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
А візьмемо наше криваве століття. Хіба не січові стрільці з Галичини перетнули шлях до Варшави кінноті Бульонного? І цей факт має доленосне значення не тільки в історії Західної України, а й щодо поширення російського більшовизму на Захід.
А національний рух?.. Усі його течії — і помірковані, і екстремістські… Де їхні витоки?
Помірковані націоналісти не висувають екстремістське гасло 'Україна для українців», розуміючи, що корінна нація повинна лише силою свого авторитету вести за собою весь народ, а не нав'язувати усім свій націоналістичний «звичай». Та й народ у цілому цього не сприйме. І ми не збираємося вихваляти націоналістів як політичний рух. Але в аспекті української мрії — ідеї багатостраждальної нації — вони, переважно молоді люди, з неабияким ентузіазмом демонструють енергію, яка подає надію.
Уся українська філософська, історична, соціологічна думка минулого і нашого століть (включаючи діаспору) пронизана сакральною ідеєю націоналізму. Галичина була і є своєрідним «казаном», де варилися ідеї української самостійності. Після війни саме Галичина взялася за зброю і понад п'ять років вела важку, безперспективну боротьбу проти радянського монстра. Це ж все одно, що з мотикою у руках кинутися проти Сонця! Але цей відчайдушний стрибок Галичини вельми символічний — «спрацювало» генетичне коріння вільної європейської нації! І зараз Галичина — оплот української національної ідеї. Саме у Львові зародився сучасний Народний Рух.
Михайло Грушевський визначав політику як любов до народу. А в нас часто нею займаються нечестиві люди, які думають лише про себе. Націоналісти (всі, з ким я спілкувався) демонструють протилежне — їм віриш на слово, а слово таке: «Нація понад усе!» Це, безперечно, люди, які бажають добра своєму народу більше, ніж собі, готові жертвувати собою ради ідеї! Їхня енергія, їхня безкомпромісна боротьба дає позитивний заряд усім, кому дорога Україна.
Але треба враховувати ще один аспект відродження» і життя нації — аспект цілком відкритий, ментальний. Сакрал — це, скоріше, архетип народу; він десь «усередині», у глибині душі. Тому переконаний, істина нашого відродження все ж таки десь «посередині»; вона коріниться у менталітеті не лише п'яти західноукраїнських областей, а й в менталітеті Черкащини, Полтавщини, Київщини.
Можливо, й був правий М. Грушевський, коли у 1918 році казав: «П'ємонт [П'ємонт — місто в Італії, де зародилося італійське відродження] українського відродження — це Львів», але правий для свого часу. Тепер, на наш погляд, «П'ємонтом відродження» стають серединні регіони України — Київщина, Полтавщина, Черкащина. Це місця Котляревського, Гоголя, Шевченка. І сучасна літературна мова українського народу, як кажуть спеціалісти, пішла від полтавського діалекту.
Галичанський сакрал якраз і виявляє себе через дію києво-черкасько-полтавського П'ємонту.
Є стара легенда: в далекі часи в Галичині був майдан, укритий золотом. Тут вершили державні справи князі разом з народом. Коли до Галича прийшов Батий і хотів забрати золото, то воно ввійшло в землю на сім метрів, де й досі чекає свого часу. І має вийти на поверхню вже як реалізована мрія українського народу.
СЛОВ'ЯНСЬКИЙ СКЛАДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕЇ
Щоб усі слов'яне стали Добрими братами, І синами сонця правди…
Т. Шевченко
У заключній частині розділу хотілося б виокремити ще одну особливість української національної ідеї, а саме, її прослов'янську орієнтацію. Т. Шевченко писав: «Нехай житом, пшеницею, як золотом, покрита нерозмежованою навіки од моря і до моря — буде слов'янська земля».
Російська національна ідея, яка включає елементи монголізму, візантизму і справляє враження монументальності, має вигляд не те що «егоїстичної», а гегемоністської, протекційної не лише щодо України, а й слов'янського світу в цілому. Наша ідея з її трьома елементами — незалежністю, державністю, соборністю — контрастує з російською.
І все ж нема лиха без добра. «Тяжкий млат» (як говорив О. Пушкін про Російську державу) стояв стіною на шляху пангерманізму, що століттями тиснув із заходу на слов'янський світ, починаючи з походів лівоарійських» псів-рицарів і кінчаючи «бліцкригами» есесівських дивізій псевдоаріїв. Російський Мешех (Ведмідь) відстояв слов'янство, хоч і хрустіли хребти слов'янських народів в «тяжелых, нежных русских лапах».
А тепер? Наступив кінець Мешеху, кінець великодержавному гегемонізму в слов'янському світі. Як і провіщено в Біблії, «московський Мешех», що змінив «київського Тувала», також залишився позаду, і на арену історії вийшов «останній син Яфета» — Тирас (слов'янство). Нині на просторах Східної Європи у всьому слов'янському світі йдуть непрості процеси державотворення, звільнення від атеїстично-комуністичної ідеології, відродження християнської цивілізації.