Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Решту, як то кажуть, ви знаєте. Мене знайшли Хенчик із Джеміном. Хенчик зачинив скриньку, а разом з нею зачинилися й двері. Отак Печера голосів стала Печерою дверей.
— А ти, отче? — спитала Сюзанна. — Що вони зробили з тобою?
— Забрали мене до Хенчикової хижі, його кра. Саме там я прийшов до тями й розплющив очі. Поки я був непритомний, його дружини й доньки поїли мене водою та годували курячим бульйоном, крапля за краплею викручуючи мені до рота змочений шмат тканини.
— Суто з цікавості. Скільки в нього дружин? — спитав Едді.
— Три, але він може мати стосунки лише з однією за один раз, — байдуже відказав Каллаген. — Це залежить від розташування зірок абощо. Вони добре за мною доглядали. Помалу я почав шкандибати містечком. У ті дні мене й прозвали Ходячим Старим. Я не до кінця розумів, де я, але попередні мандри певним чином підготували мене до того, що сталося. Загартували мій дух. Одному Богу відомо, були такі дні, коли я думав, що все це відбувається зі мною за ту секунду чи дві, поки я падаю з вікна, в яке вилетів на Мічиган-авеню — що мозок готується до смерті, пропонуючи якусь дивовижну останню галюцинацію, дуже схожу на реальне життя. І були дні, коли мені здавалося, що я перетворився на те, чого ми всі так боялися в «Домівці» й «Маяку»: «мокрі» мізки. Я думав, що мене запроторили у якийсь відсирілий заклад і все це мені ввижається. Але в основному я змирився. Я був радий опинитися врешті-решт в хорошому місці, і не мало значення, існувало воно насправді чи було вигаданим.
Коли до мене повернулися сили, я став знову заробляти на життя, так само, як заробляв довгі роки в дорозі. У Кальї Брин Стерджис не було представництва «Менпауера» чи «Броні Мен», але для чоловіка, який хотів працювати, роботи вистачало — то були багаті на рис роки, хоча зі скотарством і вирощуванням інших культур теж усе йшло гаразд. Згодом я знову почав проповідувати. То було не свідоме рішення — Бог знає, я про це не молився. А почавши, зрозумів, що ці люди знали все про Людину-Ісуса. — Він розсміявся. — А також про Вищу Силу, Орізу й Буйволячу зірку… Роланде, ти знаєш про Буйволячу зірку?
— О так, — відповів стрілець, згадавши служителя Зірки, якого він колись був змушений убити.
— Але вони слухали, — вів далі Каллаген. — Багато хто з них слухав. І коли вони запропонували збудувати мені церкву, я сказав спасибі. От і вся історія Старого. Як бачите, ви в ній теж з'являлися… принаймні двоє з вас. Джейку, це було вже після твоєї смерті?
Джейк опустив голову. Відчувши його біль, Юк тривожно заскімлив. Але коли хлопчик відповів, його голос звучав рівно.
— Після першої смерті. До другої.
Каллагена так це вразило, що він перехрестився.
— Тобто це може статися більш ніж один раз? Убережи нас, Пречиста Діво!
Після нетривалої відсутності повернулася Розаліта. В руках вона тримала свічник, піднімаючи його високо. Ті, що їх вона перед тим розставила на столі, майже догоріли, й веранда занурилася в напівсутінки, моторошні й трохи зловісні.
— Ліжка готові, — сказала вона. — Нині хлопчик спатиме з панотцем. Едді й Сюзанно, ви там само, де й минулої ночі.
— А Роланд? — здивовано звів брови Каллаген.
— Я маю для нього затишну постіль, — незворушно відповіла вона. — Я вже йому показувала.
— Ясно. Тоді все вирішено, — сказав Каллаген, підводячись. — Навіть не пригадаю, коли я востаннє відчував таку втому.
— Ми побудемо тут ще кілька хвилин, як ти не від того, — сказав Роланд. — Лише ми вчотирьох.
— Як хочете, — відповів Каллаген.
Сюзанна взяла його руку в долоні й імпульсивно поцілувала.
— Дякую за розповідь, отче.
— Сей, мені полегшало на душі від того, що я нарешті все розповів.
— Скринька лежала в печері доти, доки не збудували церкву? — спитав Роланд. — Твою церкву?
— Еге ж. Наскільки довго — важко сказати. Може, вісім років, може, довше. Але настав час, коли вона почала кликати мене. І хоч як я ненавидів те Око й боявся його, щось мене до нього вабило.
Роланд кивнув.
— Усі кулі чаклунської веселки дуже підступні, але чорна Тринадцятка, кажуть, найгірша. Здається, тепер я розумію причину. Тому що насправді це око Багряного короля.
— Хай що воно таке, я відчував, як воно кличе мене назад до печери… і далі. Кличе мене в мандри, шепоче, що вони можуть бути нескінченними. Я знав, що можу відчиняти двері за допомогою скриньки. А двері відкривали шлях до будь-якого місця, у будь-який час! Все, що для цього було потрібно, — зосередитися. — Каллаген замислився і знову сів. Він нахилився вперед, обводячи їх усіх поглядом з-понад своїх міцно стиснених вузлуватих рук. — Послухайте мене, прошу. У нас був президент на прізвище Кеннеді. Його вбили за тринадцять років до того, як я приїхав до Салемз-Лота… вбили на Заході…